трьох тисячах убивств.
– Що сталося?
– Посилився внутрішній тиск.
– Я про те, що трапилось із вами.
– Так я ж про себе. – Їй здалося, чи він справді посміхнувся? – Я зірвався й став пити вже у літаку. Мене висадили у Гонконзі.
– До Маніли літає не один літак.
– Я усвідомив, що коли не зважати на вулкани, Маніла не відрізняється від Гонгконгу.
– У якому сенсі?
– У сенсі віддаленості від Норвегії.
Кая кивнула. Вона читала про справу Сніговика.
– Та найістотніше, – мовив він, показуючи паличкою у миску, – тут є локшина Лі Юаня. Спробуйте. Заради локшини вже можна попросити тутешнього громадянства.
– Локшини та опіуму.
Така прямота була їй не властива, але Кая вирішила, що треба забути про свою вроджену сором’язливість і що це її єдина можливість зробити те, задля чого вона прителіпалася у цю країну.
Він знизав плечима й знову зосередився на локшині.
– Ви регулярно курите опіум?
– Нерегулярно.
– Навіщо?
Він заговорив з напханим ротом:
– Щоб не випивати. Я ж п’яниця. До слова, у цьому ще одна перевага Гонконгу перед Манілою. У цій країні покарання за наркотики не таке суворе. Та й в’язниці чистіші.
– Про пияцтво я знала, та хіба ви ще й наркоман?
– У якому сенсі наркоман?
– Ви мусите їх вживати?
– Ні. Я просто хочу вживати.
– Себто?
– Як знеболювальне. Помітили, що наша балачка – як співбесіда при прийомі на посаду, яку я аж ніяк не прагну обійняти, Сульнес. А ви коли-небудь курили опіум?
Кая похитала головою. Кілька разів, подорожуючи Південною Америкою, вона спробувала марихуану, але не надто вподобала це зілля.
– А ось китайці спробували. Двісті років тому британці почали завозити опіум з Індії, щоб покращити свій торговельний баланс. І підсадили на це зілля пів-Китаю. – Він клацнув пальцями вільної руки. – А коли китайська влада цілком слушно заборонила опіум, британці розв’язали війну, відстоюючи своє право напихати Китай наркотиками під зав’язку. Уявіть, що Колумбія починає бомбардувати Нью-Йорк через те, що на кордоні конфіскували партію кокаїну.
– Що ви маєте на увазі?
– Лише те, що як європеєць я мушу викурити частину цієї бридоти, яка опинилася в цій країні з нашої ласки.
Кая з подивом відчула, що сміється. Їй, безперечно, слід поспати.
– Я йшла слідом, коли ви його купували, – зізналася вона. – Бачила, як ви це провертаєте. У пляшці, яку ви поставили, спочатку були гроші. А потім опіум. Хіба ні?
– М-м-м, – рот Харрі досі був напханий локшиною. – Ви працювали у нарковідділі?
Вона закивала головою.
– А чому на пляшці – соска?
Харрі заклав руки за голову. Супова миска перед ним спорожніла.
– Опіум страшенно смердючий.
