style="font-size:15px;"> Коли холод торкнувся серця дівчинки, посмішка з'явилася й у жінки, що уважно спостерігала за немовлям під прозорим куполом. Вона постояла кілька хвилин над дитиною, переконалася, що та померла, і повільно попрямувала до виходу.
У дверях вона зіткнулася з молодою санітаркою, але та її не помітила, − пройшла крізь дивну жінку, попростувала до дальнього кута боксу. Глухо стукнуло відро.
Жінка озирнулася. На її потилиці зліва було чітко видно борозну зі світлих волосинок, що закручувалися у вигляді спіралі…
1
Він не чув, коли вона сіла поруч, − Єгор задумливо дивився крізь скло. У голові шуміло, але не стільки від випитого, скільки від розмов. Оленька, вони всі з любов'ю називали так Ольгу Кудімову, одну з його співробітниць, що брала участь у проекті, нарешті захистилася і з аспірантів плавно перейшла в кандидати наук.
Скоро вже його зупинка. Він повернув голову і з млявим подивом побачив, що місце поряд з ним невідомо коли зайняла молода рудоволоса жінка. Єгор здивовано хитнув головою і нахилився до неї.
− Вибачте, я на наступній виходжу.
Вона повільно повернулася й подивилася на нього.
− Я теж, − посміхнулася жінка і відвернулася.
Єгор кивнув.
Маршрутка зупинилася. Жінка легко підхопилася і пішла до виходу.
На вулиці було прохолодно. Єгор забарився, зачиняючи дверцята маршрутки, глянув, як віддаляються габаритні вогні машини і ковзнув по жінці поглядом.
Вона дивилася на нього. Несподівано здригнулася, обхопила свої плечі руками.
Йому стало ніяково за свій піджак, який він, судячи з усього, повинен був запропонувати незнайомці. Відвернувшись, він пробурмотів: «До побачення», і зробив кроку напрямку свого будинку.
− Зачекайте, − пролунало позаду. − Мені туди ж. Ми могли б піти разом.
Єгор озирнувся. Знизав плечима. Він не збирався шукати нових знайомств, але з місця не зрушив. Жінка повільно підійшла до нього.
− Ходімо, − сказала вона. − А то вже стало прохолодно.
Єгор, гублячись у сумнівах, чи може він, усе ж, запропонувати їй свій піджак, чи це не буде виглядати надто фамільярно, рушив з місця.
− Не варто, − повернула до нього голову незнайомка.
У світлі неповного місяця він зовсім близько бачив її обличчя.
«Про що це вона? Невже здогадалася?»
− Що не варто? − запитав Єгор.
− Ніщо не варте, − відповіла жінка. − Не варте того, щоб за ним шкодувати чи хвилюватися за нього.
− Думаєте? − уже з цікавістю подивився Єгор на незнайомку. − А як же вияв почуттів, емоцій?
− Головне, що ви робите, а не що при цьому відчуваєте.
− Але, як же, − здивувався Єгор, − якщо не буде почуття, то ми взагалі перестанемо бути людьми.
− Наші почуття − це ми самі. Я не про те, щоб перестати відчувати. Але не треба викликати
