він.
ג.І була стать його відмінна від Ліліт, і не змогла втриматися вогненна Ліліт, щоб не торкнутися його.
ג.І відкрив чоловік очі. І не красоти Раю постали його очам, а досконалість Ліліт. Простяг руку він свою до Ліліт і промовив м'яко: дружино моя, не бійся, це я, Адам, чоловік твій.
Але не поспішала Ліліт.
І говорив Адам: скажи мені ім'я своє, дружино моя.
І відповідала вона: Ліліт.
ט.І пробився крізь крону дерева промінь сонця і впав на Адама. Озирнувся Адам навколо та замилувався небаченою красою. І подякував він Творцю цього: о Великий Боже, славлю ім'я твоє, що сотворив ти Рай на землі.
ח.Але знову погляд його повернувся до Ліліт: славлю ім'я твоє, Творець усього сущого, бо сотворив ти істоту, що перевершила своєю красою всі красоти Раю.
ח.Наблизилася Ліліт до чоловіка свого, Адама, і взяла його за руку. Глянула вгору, в очі його, і вловила в них любов земну і пристрасть вогненну. І єдналися їх тіла, і пристрасть спалахувала між ними.
І лилася музика з блакитних небес на перших жителів Землі. І була прекрасна, як і все навколо.
ז.І зачаровані були гласом Божим чоловік і жінка, і стояли вони в нерухомості, і були погляди їх у небо спрямовані, і торкалися їх голі тіла одне одного…
4
Ольга стрімко увійшла до кабінету. Єгор, що марудився з майбутньою доповіддю, запитально підняв голову.
− Єгоре, я не розумію, що відбувається…
Погляд Єгора ковзнув по її розхристаному білому халаті, зупинився на світлій блузі з розстебнутим верхнім ґудзиком.
− Здрастуй, Олю, − посміхнувся чоловік. − Що трапилося?
Ольга підійшла до його столу, сіла навпроти. Схвильовано прикрила долонею губи і довгим поглядом подивилася на Єгора.
− Що, Олю? − не витримав він і встав.
Підійшов до жінки, схилився, заглянув в очі. Захотілося обняти її, але чомусь у пам'яті спливли слова вчорашньої незнайомки: «Не треба викликати в собі фальшиві почуття».
Він відчував жалість до Олі. Жалість, породжену її нещасним виглядом, схвильованістю, нерішучістю. Але чудово розумів, що це не було чимось більшим.
− Що у тебе сталося?
Жінка на нього не дивилася.
− Три роки коту під хвіст, − сказала вона тихо, притискаючи долоні до губ. − Усе даремно.
− Ти можеш нормально пояснити? − Єгор підвищив голос.
Спрацювала захисна реакція: три роки тому загинула Рита.
Ольга злякано подивилася на Єгора.
− Я щойно зробила аналіз, − вона мало не плакала. − Сама зробила. Два рази. І Томочка перед тим.
− Який ще аналіз? − не зрозумів Єгор − перед очима стояло обличчя Рити. − Ти про що?
− Ти вже написав доповідь?
Перехід був несподіваним. Єгор розгублено подивився на жінку.
− Та ось, мордуюся, − кивнув на свій стіл. − Добре, що все вже позаду…
−
