Єгоре.
Ольга повернулася й тихо вийшла.
Усе було так, як вона і говорила.
Підвищений вміст С02 в крові І спричинив смерть. Єгор ковзнув по загальному аналізу, погляд зачепився за підозріло низькі цифри. Це було досить дивно.
Він відкинувся на спинку крісла і подивився у вікно.
Потягнувся до телефону.
− Михайле Петровичу? Зайди до мене.
− Добре.
Через кілька секунд до кабінету увійшов чоловіку чорних джинсах і сорочці навипуск. Єгор мимоволі посміхнувся. Мишко завжди зневажав норми, чого б це не стосувалося. Ще в школі він міг убратись у щось яскраве, мов півень, і ніхто його не міг переконати в порушенні правил. І навіть тут, в інституті, де не прийнято було ходити в джинсах, Михайло теж залишався вірним своїм принципам.
Чоловік попрямував до столу свого начальника, без запрошення вмостився на стілець, на якому недавно сиділа Ольга, і запитально подивився на Єгора.
− Щось сталося? − спитав він, складаючи руки на столі. − Ти був такий офіційний.
Єгор мовчки простягнув йому теку. Михайло знечів'я взяв її, розкрив, почав читати. Перегорнув сторінки, подивився на Єгора.
− Що це?
− Ти знав про це? − Єгор уважно дивився на свого заступника.
− Про що, про це? − Михайло здивовано глипнув на Єгора. − Що це за маячня? І звідки це взагалі?
− Це Оля зробила, − тихо сказав Єгор. − За останні три місяці.
− Ольга? − здивувався чоловік. − Чому цього немає в загальних результатах?
Він знову подивився у видрукувані листки. Нахилився ближче. Губи його ворухнулися.
− Так це ж…
− Саме так, − зітхнув Єгор.
Обидва розуміли один одного без слів.
− Що ти збираєшся робити? − запитав Мишко. − Ти ж знаєш, чим це загрожує? Старий сказиться.
− Знаю.
− То не роби цього.
− Не можу, Мишко.
Михайло зітхнув.
− Ти розумієш, що ми всі вилетимо звідси? Усі чекають результатів, хоч яких-небудь. Вони сподіваються, що їх грошики окупляться, а ти їм що? Вибачте, ми не готові? Дайте нам ще, тому що ми обламались із цим чортовим серотоніном?
− Я поговорю зі Старим.
Мишко знизав плечима.
− Поговори. Тільки він тобі скаже те саме.
− Побачимо.
Михайло з цікавістю подивився на Єгора.
− Гаразд, − зітхнув Єгор. − Працюємо.
Мишко підвівся.
− А що з доповіддю? − поцікавився між іншим.
− Я подумаю. Це треба переварити, − кивнув Єгор. − До речі…
Михайло оглянувся.
− Ти пам'ятаєш Юрка? − Єгор уважно дивився на Михайла.
Чоловік глянув на нього здивовано.
− Якого Юрка?
− З нашого двору.
− А, Юрко, − Михайло натягнуто посміхнувся. − Що це ти про нього
