I
Та сама мiстина, тiльки весна далi поступила; узлiсся наче повите нiжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховiття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянiм вiнку.
З лiсу на прогалину виходять дядько Лев i небiж його Лукаш. Лев уже старий чоловiк, поважний i дуже добрий з виду; по-полiському довге волосся бiлими хвилями спускається на плечi з-пiд сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу i в ясно-сиву, майже бiлу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятiрець*), коло пояса на ремiнцi ножик, через плече виплетений з лика кошiль (торба) на широкому ременi.
Лукаш – дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з лика на мотузкý.
Дiйшовши до берега озера, Лукаш зупинився.
Лев Чого ж ти зупинився? Тут не можна
зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.
Лукаш Та я хотiв собi сопiлку втяти, –
хороший тута вельми очерет.
Лев Та вже тих сопiлок до лиха маєш!
Лукаш Ну, скiльки ж їх? – калинова, вербова
та липова, – ото й усi. А треба
ще й очеретяну собi зробити, –
та лепсько грає!
Лев Та вже бався, бався,
на те бог свято дав. А взавтра прийдем,
то будем хижку ставити. Вже час
до лiсу бидло виганяти. Бачиш,
вже онде є трава помежи рястом.
Лукаш Та як же будемо сидiти тута?
Таж люди кажуть – тут непевне мiсце…
Лев То як для кого. Я, небоже, знаю,
як з чим i коло чого обiйтися:
де хрест покласти, де осику вбити,
де просто тричi плюнути, та й годi.
Посiєм коло хижки мак-вiдюк,
терлич* посадимо коло порога, –
та й не приступиться нiяка сила…
Ну, я пiду, а ти собi як хочеш.
Розходяться. Лукаш iде до озера i зникає в очеретi. Лев iде понад берегом, i його не стає видко за вербами.
Русалка (випливає на берег i кричить)
Дiдусю! Лiсовий! бiда! рятуйте!
Лісовик (малий, бородатий дiдок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбраннi барви кори, у волохатiй шапцi з куницi)
Чого тобi? Чого кричиш?
Русалка Там хлопець
на дудки рiже очерет!
Лісовик Овва!
Коби всiї бiди! Яка скупа.
Ось тута мають хижку будувати, –
я й то не бороню, аби не брали
сирого дерева.
Русалка Ой леле! хижу?
То се тут люди будуть? Ой тi люди
з-пiд стрiх солом’яних! Я їх не зношу!
я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той
