бач, вона така суха,
i все рипить, все згадує про зиму…
Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня…
Лукаш У лiсi ж не самiї дерева, –
таж тут багато рiзної є сили.
(Трохи ущипливо.)
Вже не прибiднюйся, бо й ми чували
про вашi танцi, жарти та зальоти!
Мавка То все таке, як той раптовий вихор, –
от налетить, закрутить та й покине.
В нас так нема, як у людей, – навiки!
Лукаш (приступаючи ближче)
А ти б хотiла?..
Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.
Голос Гов, Лукашу, гов!
го-го-го-го! А де ти?
Лукаш (вiдзивається)
Ось я йду!
Голос А йди хутчiй!
Лукаш Оце ще нетерплячка!
(Вiдгукується.)
Та йду вже, йду!
(Подається йти.)
Мавка А вернешся?
Лукаш Не знаю.
(Iде в прибережнi хащi.)
З гущавини лiсу вилiтає Перелесник – гарний хлопець у червонiй одежi, з червонястим, буйно розвiяним, як вiтер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима.
Вiн хоче обняти Мавку, вона ухиляється.
Мавка Не руш мене!
Перелесник
А то чому?
Мавка Iди
поглянь, чи в полi рунь* зазеленiла.
Перелесник
Менi навiщо тая рунь?
Мавка А там же
твоя Русалка Польова, що в житi.
Вона для тебе досi вже вiнок
зелено-ярий почала сплiтати.
Перелесник
Я вже її забув.
Мавка Забудь мене.
Перелесник
Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!
Я понесу тебе в зеленi гори,
ти ж так хотiла бачити смереки.
Мавка Тепер не хочу.
Перелесник
Так? А то чому?
Мавка Бо вiдхотiлося.
Перелесник
Якiсь химери!
Чом вiдхотiлося?
Мавка Нема охоти.
Перелесник (улесливо в’ється коло неї)
Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестрицi,
там гiрськi русалки, вiльнi лiтавицi,
будуть танцювати кóло по травицi,
наче блискавицi!
Ми тобi знайдемо з папоротi квiтку,
зiрвем з неба зiрку, золоту лелiтку*,
на снiгу нагiрнiм вибiлимо влiтку
чарiвну намiтку.
Щоб тобi здобути лiсову корону,
ми Змiю-царицю скинемо iз трону
i дамо крем’янi гори в оборону!
Будь моя кохана!
Звечора i зрана
самоцвiтнi шати
буду приношати,
i вiночок плести,
i в таночок вести,
i
