(байдуже)
Ох, торiшнє лiто так давно минуло!
Що тодi спiвало, те взимi заснуло.
Я вже й не згадаю!
Перелесник (таємничо нагадуючи)
А в дубовiм гаю?..
Мавка Що ж там? Я шукала ягiдок, грибкiв…
Перелесник
А не приглядалась до моїх слiдкiв?
Мавка В гаю я зривала кучерики з хмелю…
Перелесник
Щоб менi послати пишную постелю?
Мавка Нi, щоб перевити се волосся чорне!
Перелесник
Сподiвалась: може, миленький пригорне?
Мавка Нi, мене береза нiжно колихала.
Перелесник
А проте… здається… ти когось кохала?
Мавка Ха-ха-ха! Не знаю!
Попитай у гаю.
Я пiду квiтчати дрiбним рястом коси…
(Подається до лiсу.)
Перелесник
Ой гляди! Ще змиють їх холоднi роси!
Мавка Вiтерець повiє,
сонечко пригрiє,
то й роса спаде!
(Зникає в лiсi.)
Перелесник
Постривай хвилину!
Я без тебе гину!
Де ти? Де ти? Де?
Бiжить i собi в лiс.
Помiж деревами якусь хвилину маячить його червона одiж i, мов луна, озивається: «Де ти? Де?..»
По лiсi грає червоний захiд сонця, далi погасає.
Над озером стає бiлий туман.
Дядько Лев i Лукаш виходять на галяву.
Лев (сердито воркоче)
Той клятий Водяник! Бодай би всох!
Я, наловивши риби, тiльки виплив
на плесо душогубкою, – хотiв
на той бiк передатися, – а вiн
вчепився цупко лапою за днище,
та й анi руш! Ще трохи – затопив би!
Ну й я ж не дурень: як засяг рукою
за бороду, то й замотав, як мичку*,
та ножика з-за пояса, – бiгме,
так i вiдтяв би! Та проклята ж пара –
штурхiць! – i перекинула човна!
Я ледь що вибрався живий на берег,
i рибу розгубив… А щоб ти зслиз!
(До Лукаша.)
А тут iще й тебе щось учепило, –
кричу, гукаю, кличу – хоч ти згинь!
I де ти длявся?
Лукаш Та кажу ж –
був тута, вирiзував сопiлку.
Лев Щось довгенько
вирiзуєш, небоже, сопiлки!
Лукаш (нiяково)
Або ж я, дядьку…
Лев (усмiхнувся i подобрiв)
Ей! не вчись брехати,
бо ще ти молодий! Язика шкода!
От лiпше хмизу пошукай по лiсi
та розпали вогонь, – хоть обсушуся,
бо як його таким iти додому?
Поки дiйдем, ще й тая нападе –
не тута споминаючи,
