тихесенько на голос мелодії № 8, i Лукаш їй приграє вдруге мелодiю № 8. Спiв i гра в унiсон.
Мавка Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає бiлi груди, серденько виймає!
На голос веснянки вiдкликається зозуля, потiм соловейко, розцвiтає ярiше дика рожа, бiлiє цвiт калини, глiд соромливо рожевiє, навiть чорна безлиста тернина появляє нiжнi квiти.
Мавка, зачарована, тихо колишеться, усмiхається, а в очах якась туга, аж до слiз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.
Лукаш Ти плачеш, дiвчино?
Мавка Хiба я плачу?
(Проводить рукою по очах.)
А справдi… Нi-бо! то роса вечiрня.
Заходить сонце… Бач, уже встає
на озерi туман…
Лукаш Та нi, ще рано!
Мавка Ти б не хотiв, щоб день уже скiнчився?
Лукаш хитає головою, що не хотiв би.
Чому?
Лукаш Бо дядько до села покличуть.
Мавка А ти зо мною хочеш бути?
Лукаш киває, потакуючи.
Бачиш,
I ти, немов той ясень, розмовляєш.
Лукаш (смiючись)
Та треба по-тутешньому навчитись,
бо маю ж тута лiтувати.
Мавка (радо)
Справдi?
Лукаш Ми взавтра й будуватися почнéмо.
Мавка Курiнь поставите?
Лукаш Нi, може, хижку,
а може, й цiлу хату.
Мавка Ви – як птахи:
клопочетесь, будуєте кубельця,
щоб потiм кинути.
Лукаш Нi, ми будуєм
навiки.
Мавка Як навiки? Ти ж казав,
що тiльки лiтувати будеш тута.
Лукаш (нiяково)
Та я не знаю… Дядько Лев казали,
що тут менi дадуть ґрунтець i хату,
бо восени хотять мене женити…
Мавка (з тривогою)
З ким?
Лукаш Я не знаю. Дядько не казали,
а може, ще й не напитали дiвки.
Мавка Хiба ти сам собi не знайдеш пари?
Лукаш (поглядаючи на неї)
Я, може б, i знайшов, та…
Мавка Що?
Лукаш Нiчого…
(Пограває у сопiлку стиха щось дуже жалiбненьке (мелодiя № 9), потiм спускає руку з сопiлкою i замислюється.)
Мавка (помовчавши)
Чи у людей паруються надовго?
Лукаш Та вже ж навiк!
Мавка Се так, як голуби…
Я часом заздрила на їх: так нiжно
вони кохаються… А я не знаю
нiчого нiжного, окрiм берези,
за те ж її й сестрицею взиваю;
але вона занадто вже смутна,
така блiда, похила та журлива, –
я часто плачу, дивлячись на неї.
От вiльхи не люблю – вона шорстка.
Осика все мене чогось
