як буває перед сходом мiсяця. Навколо вогнища блиски свiтла i звої тiнi неначе водять химерний танок; близькi до вогню квiти то поблискують барвами, то гаснуть у пiтьмi.
Покрай лiсу таємничо бiлiють стовбури осик та берiз. Весняний вiтер нетерпляче зiтхає, оббiгаючи узлiсся та розвiваючи гiлля плакучiй березi. Туман на озерi бiлими хвилями прибиває до чорних хащiв; очерет перешiптується з осокою, сховавшись у млi.
З гущавини вибiгає Мавка, бiжить прудко, мов утiкаючи; волосся їй розвiялось, одежа розмаялась. На галявi вона спиняється, оглядаючись, притуляє руки до серця, далi кидається до берези i ще раз зупиняється.
Мавка Дяка щирая тобi, нiченько-чарiвниченько,
що закрила ти моє личенько!
i вам, стежечки як мережечки,
що вели мене до березочки!
Ой сховай мене ти, сестриченько!
(Ховається пiд березу, обiймаючи її стовбур.)
Лукаш (пiдходить до берези, нишком)
Ти, Мавко?
Мавка (ще тихше)
Я.
Лукаш Ти бiгла?
Мавка Як білиця.
Лукаш Втiкала?
Мавка Так.
Лукаш Вiд кого?
Мавка Вiд такого,
як сам вогонь.
Лукаш А де ж вiн?
Мавка Цить!.. Бо знову прилетить.
Мовчання.
Лукаш Як ти тремтиш! Я чую, як береза
стинається i листом шелестить.
Мавка (вiдхиляється вiд берези)
Ой лихо! Я боюся притулятись,
а так не встою.
Лукаш Притулись до мене.
Я дужий – здержу, ще й обороню.
Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парi. Мiсячне свiтло починає ходити по лiсi, стелеться по галявi i закрадається пiд березу. В лiсi озиваються спiви солов’їнi i всi голоси весняної ночi. Вiтер поривчасто зiтхає. З осяйного туману виходить Русалка i нишком пiдглядає молоду пару.
Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї i раптом цiлує.
Мавка (скрикує з болем щастя)
Ох!.. Зiрка в серце впала.
Русалка Ха-ха-ха!
(З смiхом i плеском кидається в озеро.)
Лукаш (ужахнувшись)
Що се таке?
Мавка Не бiйся, то Русалка.
Ми подруги, – вона нас не зачепить.
Вона свавiльна, любить глузувати,
але менi дарма… Менi дарма
про все на свiтi!
Лукаш То й про мене?
Мавка Нi,
ти сам для мене свiт, милiший, кращий,
нiж той, що досi знала я, а й той
покращав, вiдколи ми поєднались.
Лукаш То ми вже поєднались?
Мавка Ти не чуєш,
як солов’ї весiльним спiвом дзвонять?
Лукаш Я чую… Се вони вже не щебечуть,
не тьохкають, як завжди, а спiвають:
«Цiлуй! цiлуй! цiлуй!»
(Цiлує її довгим,
