style="font-size:15px;"> (Уриває.)
Лев (завважає свiтляки на Мавцi)
Ба! так би ти й казав, то я ж би знав!
Тепер я бачу сам, чия то справа.
Мавка Я ж, дядечку, його порятувала.
Лев Дивись ти – «дядечку»! Знайшлась небога!
А хто ж його призвiв у пастку лiзти?
(Докiрливо хитає головою.)
Ей, кодло лiсове! Така в вас правда!..
Ну, попаду ж i я Лiсовика,
то вже не вирветься, – в пеньок дубовий
вщемлю те бородище-помелище,
то буде вiдати! Бач, пiдсилає
своїх дiвок, а сам – i я не я!
Мавка (швидко збiгає з верби)
Нi, вiн не винен! Хай Змiя-цариця
мене скарає, якщо се неправда!
I я не винна!
Лев От, тепера вiрю,
бо знаю, се в вас присяга велика.
Лукаш Вона мене порятувала, дядьку,
от бiгме, згинув би тепер без неї!
Лев Ну, дiвонько, хоч ти душi не маєш,
та серце добре в тебе. Пробачай,
що я нагримав зóпалу.
(До Лукаша.)
Чого ж ти
по свiтляки погнався на болото?
Хiба ж вони по купинах сидять?
Лукаш Та то якiсь були такi летючi!
Лев Еге! то знаю ж я! То Потерчата!
Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра
щеняток-ярчукiв, то ще побачим,
хто тут заскавучить!
Голоски Потерчат (озиваються жалiбно, подiбно до жаб’ячого кумкання)
Нi, нi, дiдуню!
Нi, ми не виннi!
Ми в драговиннi
ягiдки брали.
Ми ж бо не знали,
що тута гостi,
ми б не зринали
з глибокостi…
Ой нене, сум!
Нум плакать, нум!
Лев Чи бач, як знiтилась невiрна пара,
вiдьомський накоренок! Та нехай,
я вже дiйду, хто винен, хто не винен!..
(До Лукаша.)
А що, небоже, чи не час додому?
Ходiм помалу.
(До Мавки.)
Будь здорова, дiвко!
Мавка Ви завтра прийдете? Я покажу,
де є хороше дерево на хату.
Лев Я бачу, ти про все вже розпиталась.
Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик,
та й вам до нас прийдеться привикати.
Ходiмо. Прощавай!
(Рушає.)
Мавка (бiльш до Лукаша, нiж до Лева)
Я буду ждати!
Лукаш вiдстає вiд дядька, стискає мовчки обидвi руки Мавцi, безгучно її цiлує i, догнавши дядька, iде з ним у лiс.
Мавка (сама)
Коли б ти, нiчко, швидше минала!
Вибач, коханая! Ще ж я не знала
днини такої, щоб була щасна
так, як ти, нiченько, так, як ти, ясна!
Чом ти,
