от що!
Мати Якi з їх люди? Чи ти впився? Га?
Лев Та що ти знаєш? От небiжчик дiд
казали: треба тiльки слово знати,
то й в лiсовичку може уступити
душа така самiська, як i наша.
Мати Ну, а куди ж тодi вiдьомська пара
подiнеться?
Лев Ти знов таки своєї?..
От лiпше заберуся до роботи,
як маю тут жувати клоччя!
Мати Йди!
або ж я бороню?
Лев iде за хату, сердито струснувши головою.
Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита i латана на плечах, вузька спiдничина з набиванки* i полинялий фартух з димки*, волосся гладко зачесане у двi коси i заложене навколо голови.
Мавка Вже й перебралась.
Мати Отак що iншого. Ну, я пiду –
управлюся тим часом з дробиною*.
Хотiла я пiти до конопель,
так тут iще не скiнчена робота,
а ти до неї щось не вельми…
Мавка Чом же?
Що тiльки вмiю, рада помогти.
Мати Ото-то й ба, що неконечне вмiєш:
полiтниця з тебе абияка,
тащити сiна – голова болiла…
Як так i жати маєш…
Мавка (з острахом)
Як-то? Жати?
Ви хочете, щоб я сьогодні жала?
Мати Чому ж би нi? Хiба сьогоднi свято?
(Бере за дверима в сiнях серпа i подає Мавцi.)
Ось на серпа – попробуй. Як управлюсь,
то перейму тебе.
(Виходить за хату, узявши з сiней пiдситок iз зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: «Цiпоньки! цiпоньки! тю-тю-тю! тю-тю-тю! Цiр-р-р…»)
Лукаш виходить iз сокирою i пiдступає до молодого грабка, щоб його рубати.
Мавка Не руш, коханий,
воно ж сире, ти ж бачиш.
Лукаш Ай, дай спокiй!
Не маю часу!
Мавка смутно дивиться йому в вiчi.
Ну то дай сухого…
Мавка (швиденько виволiкає з лiсу чималу суху деревину)
Я ще знайду; тобi багато треба?
Лукаш А що ж? оцим одним загороджу?
Мавка Чогось уже i ти став непривiтний…
Лукаш Та бачиш… мати все гризуть за тебе!..
Мавка Чого їй треба? I яке їй дiло?
Лукаш Та як же? Я ж їм син…
Мавка Ну, син, – то що?
Лукаш Бач… їм така невiстка не до мислi…
Вони не люблять лiсового роду…
Тобi недобра з їх свекруха буде!
Мавка У лiсi в нас нема свекрух нiяких.
Навiщо тi свекрухи, невiстки –
не розумiю!
Лукаш Їм невiстки треба,
бо треба помочi, – вони старi.
Чужу все до роботи заставляти
не випадає… Наймички – не дочки…
Та, правда, ти сього не зрозумiєш…
Щоб нашi людськi
