(втiшно)
Ото менi робота!
Килина (не одриваючись од роботи)
Якби хто
перевесла крутив, то я б удух
сю нивку вижала.
Мати (гукає)
А йди, Лукашу!
Лукаш (виходить. До Килини)
Магайбi.
Килина (жнучи)
Дякувати.
Мати От, Лукашу,
поможеш тут в’язати молодичцi.
Бо та «помiчниця» вже скалiчiла.
Лукаш береться в’язати снопи.
Ну, жнiте ж, дiтоньки, а я пiду
зварю вам киселицi на полудень.
(Iде в хату.)
Мавка одiйшла до берези, прихилилась до неї i крiзь довге вiття дивиться на женцiв.
Килина який час так само завзято жне, потiм розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всмiхається, трьома широкими кроками прискакує до нього i пацає з виляском долонею по плечах.
Килина Ну ж, парубче, хутчiй! Не лiзь, як слимак!
Ото ще верисько!
(Залягається смiхом.)
Лукаш (i собi випростується)
Яка ти бистра!
Ось лiпше не займай, бо поборю!
Килина (кидає серпа, береться в боки)
Ану ж, ану! Ще хто кого – побачим!
Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони «мiряють силу», упершись долонями в долонi; який час сила їх стоїть нарiвнi, потiм Килина трохи подалась назад, напружено смiючись i граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки i хоче її поцiлувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона пiдбиває його ногою, вiн падає.
Килина (стоїть над ним смiючись)
А що? Хто поборов? Не я тебе?
Лукаш (устає, важко дишучи)
Пiдбити – то не мацiя!
Килина Чи ж пак?
У хатi стукнули дверi. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в’язати. Хутко загiн затемнiв стернею i вкрився снопами; скiлька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подоланi i ще не пов’язанi бранцi.
Мати (з сiнешнього порога)
Ходiте, женчики! вже є полудень.
Килина Та я своє скiнчила, он Лукаш
нiяк не вправиться.
Лукаш Менi недовго.
Мати Ну, то кiнчай; а ви ходiть, Килинко!
Килина йде в хату. Дверi зачиняються. Мавка виходить з-пiд берези.
Лукаш (трохи змiшався, побачивши її, але зараз оправився)
Ага, то ти? Ось дов’яжи снопiв,
а я пiду.
Мавка В’язати я не можу.
Лукаш Ну, то чого ж прийшла тут наглядати,
коли не хочеш помогти?
(В’яже сам.)
Мавка Лукашу,
нехай ся жiнка бiльше не приходить, –
я не люблю її: вона лукава,
як видра.
Лукаш Ти її нiяк не знаєш.
Мавка Нi, знаю! Чула смiх її i голос.
