бувайте, нас не забувайте!
Мати Веселi будьте та до нас прибудьте!
(Йде в хату i засовує дверi за собою.)
Мавка пiдводиться i тихою, наче втомленою, походою iде до озера, сiдає на похилену вербу, склоняє голову на руки i тихо плаче. Починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галяву, хату й гай.
Русалка (пiдпливає до берега i заглядає до Мавки, здивована i цiкава)
Ти плачеш, Мавко?
Мавка Ти хiба нiколи
не плакала, Русалонько?
Русалка О, я!
Як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось смiятися до смертi!
Мавка Русалко! ти нiколи не кохала…
Русалка Я не кохала? Ні, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання – як вода, – плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал – воно кипить, а стрiне холод –
стає мов камiнь. От моє кохання!
А те твоє – солом’яного духу
дитина квола. Хилиться од вiтру,
пiд ноги стелеться. Зострiне iскру –
згорить не борючись, а потiм з нього
лишиться чорний згар та сивий попiл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить i кисне, як солома,
в водi холоднiй марної досади,
пiд пiзнiми дощами каяття.
Мавка (пiдводить голову)
Ти кажеш – каяття? Спитай березу,
чи кається вона за тiї ночi,
коли весняний вiтер розплiтав
їй довгу косу?
Русалка А чого ж сумує?
Мавка Що милого не може обiйняти,
навiки пригорнути довгим вiттям.
Русалка Чому?
Мавка Бо милий той – весняний вiтер.
Русалка Нащо ж було кохати їй такого?
Мавка Бо вiн був нiжний, той весняний легіт*,
спiваючи, їй розвивав листочки,
милуючи, розмаяв їй вiночка
i, пестячи, кропив росою косу…
Так, так… вiн справжнiй був весняний вiтер,
та iншого вона б не покохала.
Русалка Ну, то нехай тепер жалобу спустить
аж до землi, бо вiтра обiйняти
повiк не зможе – вiн уже пролинув.
(Тихо, без плеску, вiдпливає вiд берега i зникає в озерi.)
Мавка знов похилилась, довгi чорнi коси упали до землi. Починається вiтер i жене сивi хмари, а вкупi з ними чорнi ключi пташинi, що вiдлiтають у вирiй. Потiм вiд сильнiшого пориву вiтру хмари дощовi розходяться i видко лiс – уже в яскравому осiнньому уборi на тлi густо-синього передзахiдного неба.
Мавка (тихо, з глибокою журбою)
Так… вiн уже пролинув…
Лiсовик виходить з гущавини. Вiн у довгiй киреї* барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гiлка достиглого хмелю.
Лісовик Доню, доню,
як тяжко ти караєшся за зраду!..
Мавка
