style="font-size:15px;"> – Агов, мала! Що там у зошиті загубила? Ти з нами?
Лише коли Ритка підштовхнула Оксану, та зрозуміла, що «агов» стосується її.
Оксана сердито відклеїла погляд від зошита.
– Слухай, я не «агов»! Зрозумів? До того ж ти нам заважаєш. – Оксана суворо обвела поглядом свій гурт – дівчата здивовано перезирнулися. – Може, підеш погуляєш, хлопче, га? Рито, це, здається, твій приятель, от і відійди з ним, поговоріть.
Хлопець здивовано витріщився на дівчину. Його рідко коли так дошкульно відшивали, майже в лоба, без попереджень. Ще б сказала: «Та пішов ти». Та, судячи з бойового настрою дівчини, це не проблема.
Згодом з’ясується, що Влад (так звати юнака) не лише сусід Рити, а й син проректора університету. Схоже, цього не знала лише Оксана. О, звісно, розумний, вродливий, гарне виховання. Перспективи і теде. Для дівчат ласий шмат, тобто завидний наречений. Не одне дівоче серце мліє від спокуси затягнути його бодай на здибанку. «Одне зле – надто він непостійний, часто розбиває дівочі серця. Та все ж, знаєш, я б ризикнула, комусь таки пощастить», – уже в гуртожитку розмірковувала вголос Орися, одногрупниця, з якою Оксана мешкала в одній кімнаті. Ориська багато чого знала про Влада й навіть не приховувала, що хотіла б стати саме тією єдиною, якій пощастить. Влад – п’ятикурсник. Випускний курс, диплом, отже, рідко буває в університеті, тому не дивно, що Оксана його не зустрічала. Він фізик, а дороги філологів та фізиків так рідко перетинаються.
Несподівано для всіх п’ятикурсник Владислав узявся добровільно допомагати старості Ритці організовувати свято «екватора», незважаючи на свою так звану колосальну зайнятість. Він доволі легко домовився про оренду вже ніби зовсім-таки «безнадійно» зарезервованого іншими актового залу (позачергово!) для проведення спільної дискотеки третьокурсниць-філологів із фізиками, серед яких переважали хлопці. Дівчата просто шаленіли від задоволення. Вечір і справді вдався. Хороша музика, пристойна дискотека, а найважливіше – море хлопців. Звісно, Влад також прийшов. Дівчата ахали від заздрощів, бо упадав юнак лише за Оксаною. Ще б, так поталанило дівці! А вона носом крутить, ніби не розуміє свого щастя.
Оксані не подобався Владислав, не поділяла загального захоплення ним. Звичайно, татків авторитет поширювався й на хлопця, хоча він так жодного разу й не прохопився перед Оксаною про те, чий син. Не хизувався цією чеснотою, навпаки – натякав, що дуже журиться через майбутній захист, тому що вибрав малодосліджену тему й навіть його керівник дипломної вважає, що неперспективну. Говорив наче й щиро, як зріла, мудра людина, однак від цього не став Оксані ближчим.
Схоже, Влад не звик так легко здаватися й продовжував наполегливо набридати дівчині. Що норовливішою робилася Оксана, то більше шаленів і ставав настирливішим юнак. Вона те відчувала – гра в котика й мишку тішила дівоче самолюбство. Однак зараз, здається, чи не вперше повелася трохи
