для святкування так званого звільнення українських земель, вона числить на коротку історичну пам’ять. Бо ми пам’ятаємо спільні відвідини Молотова й Рібентропа у Сталіна та Гітлера, спільні наради, спільні розбійницькі плани загарбників, спільні прийняття та обіди. А також спільні фотографії тих розбійників в газетах, де вони усміхнені, обнявшись під руки, мало не цілувалися.
Ще більше пам’ятаємо, як у нашого бідного колгоспника видирали останнє зерно більшовицькі комісари на допомогу Гітлеру. Як вони віддавали Гітлерові всю нашу нафту і нашу бензину, щоб він міг краще воювати і поневолювати Європу. Того їхнього союзу, тієї спілки розбійників ми ще довго не забудемо. Тож даремно вони пробують усім іншим закидати співпрацю з німцями. Це ж власне вони, совєти – перші коляборанти та спільники Гітлера, перші палії цієї страшної війни.
Ми закликаємо Українців – не вірте більшовицькій пропаганді! Не вірте, що спільники Гітлера можуть звільніти народи. Вони можуть їх тільки поневолювати, як роблять це із нами, Українцями. Також не вірте тим, хто каже, що УПА ненавидіть усіх, хто прийшов до нас із Росії. Ми трактуємо тих москалів, які визнають основи нашого національного права, як наших сусідів і братів. Але тих москалів, які є шовіністами та імперіалістами, трактуємо як своїх найбільших ворогів, що відібрали нам волю і хочуть перетворити на рабів[1].
Далі стояло: «ФАКТИ ТЕРОРУ НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ», але на цьому друкований аркуш обривався. Побачивши, що сторінка пронумерована, перевернув, глянув із іншого боку – чисто. Запитально глянув на Калязіна.
– Що?
– Це перша… А ще є? Друга, третя…
– А ти, я бачу зачитався? – Калязін, подавшись уперед, висмикнув аркуш у мене з рук, поклав назад у теку. – Взагалі-то, Михайле, їх, цих сторінок, тут дванадцять.
– І все в такому ж дусі? – Я завмер, добираючи слів. – Насправді я вже не пацаном був дев’ять років тому…
– Ти про що?
– Ну… фотографії в газетах… Товариш Сталін і цей…
– А ось цього, Середа, я не чув! І слухати не хочу, зрозумів мене? Пропаганда, брат, вона все перекручує. Ми з тобою, – на слові «ми» Калязін зробив наголос, – не віримо. Бо знаємо, де правда і що влада наша нас не дурить. А тут люди не знають цього. І ще, Михайле, розберися, хто ти тут, а хто – я.
– Тобто?
– Українець ти для тутешніх бандерівців. Брат! – він розвів руками. – А я – москаль-окупант. Агітація, – Калязін на трошки замовк, потім повів далі, стишивши голос: – Говорив я тут із начальником політвідділу обласного МГБ. Він авторитетно довів: уся ця пропаганда розробляється в Мюнхені, бо американці ніби мають щось із ОУН… Хто у нас американці?
– Імперіалісти. – Я відчув себе на політінформації.
– Молоток! Ми з тобою, виходить, для імперіалістів тепер – спільний ворог. Але про те хай собі в кабінетах та управах думають, на те вони державна безпека.
Використано фрагмент справжньої листівки, поширеної УПА у 1947 році. (
