коли хочеш перемогти ворога, поважай його.
– Не сидиться йому, – кивнув Калязін. – Знайшов своїх, і з осені сорок третього не дає нікому спокою. Бачте, жодна влада їх, – жовтий від тютюну палець полковника тицьнув на листівку, – не влаштовує. Специфіка діяльності Червоного: він має летючу групу, по-їхньому кажучи, – боївку; кількість залежить від обставин… Тобто може зібрати довкола себе до півсотні бійців, а може обійтися десятком. На даний момент, за оперативними даними, саме боївка Остапа, тобто Данила Червоного, контролює територію, прилеглу до Олики, Ківерців, Луцька. Між іншим, ще така обставина: він не місцевий, тут його мало хто знає в обличчя і може впізнати. Тим не менше, він для тутешнього населення – герой. Так навіть краще: знаєш, ніби є така собі людина з легенди… мать його так, – він знову помовчав. – Ну, завтра, значить, покажу тобі все це на карті, з місцевістю ознайомишся у процесі. Бо наше з тобою завдання на найближчі дні – ось ці прокламації.
Я відсунув теку з матеріалами на Червоного, знову взяв листівку.
– Що з ними треба робити?
– Вже нічого, – Калязін розвів руками. – Основна, я б сказав, бойова задача бандерівців і зокрема Червоного: збройний опір становленню радянською влади. Але сутички відбуваються переважно між бандитами та частинами НКВД, армійськими підрозділами, місцевими групами самооборони. Тут ми як міліція навряд чи зможемо діяти ефективно, та й не треба, це я тобі кажу – енкаведисти завжди напоготові. Наше завдання – виявляти можливі контакти місцевого населення з бандерівцями. Бо, крім того, що стріляють наших, вони ще й ведуть потужну агітаційну роботу. Залякують тих, хто хоче вступати до колгоспів, тероризують керівництво сільських та селищних рад, фактично забороняють місцевим їхати працювати на Донбас, а там тепер дуже потрібні робочі руки, бо промисловість відбудовується. Погрожують спеціалістам, котрих переводять на роботу сюди. Особливо страждають агітатори, але це зрозуміло. І ще вчителі.
– А вчителі чим не догодили?
– У них це називається совєтизацією, – промовив Калязін. – Розумієш? Я теж не дуже. Як би це точніше… Ну, впровадження в життя наших, радянських цінностей, політики партії, уряду – таке все. А ще атеїзм. У ширшому значенні – антирелігійне виховання. Тут їх, бач, учили Богу молитися, а тепер вчителі кажуть: не будьте, мовляв, рабами Божими. Звісно, уроки російської мови їм не подобаються, взагалі викладання російською. Де ж їм інакших узяти, коли вчителі – наші, з Росії? – він знову помовчав. – І ще один момент… Не знаю, як сказати, тобі це може в роботі знадобитися…
– Що саме?
– Розумієш… Не всі вчителі, деякі… Навіть не деякі – багато хто… Але не всі гамузом… Словом, співпрацюють із органами, так це назвемо. Міліція, чекісти, без різниці. Але без цього, вибач, ніяк, все ж таки вчителі – інтелігенція.
– До чого
