Буквально – б’є по мізках. А оскільки головним споживачем солодких водичок (лимонаду, фанти, пепсі-коли) є діти, то парламенти європейських країн у паніці приймають закони про заборону використання Еххх у харчовій промисловості. Проте нашому парламенту не до таких дрібниць, і європейські запаси Еххх задешево звозять до України. Цих запасів вистачить на десятки років. Адже не тільки підсолоджувачі «хороші». Є ще розпушувачі, одоратори, емулятори та інша нечисть. Я тримав у руках пляшку «Оцту яблучного натурального» з добавкою Еwww, що надає оцту «натурального яблучного аромату».
Харчовики спромоглися знівечити навіть соняшникову олію. Так, формально в насінні соняшнику понад 50 % олії. Але прямим вичавлюванням, чисто фізичними засобами вдається отримати лише половину. Отака біда! Послідовним додаванням фенолу та інших принад вдається «вивудити» майже всю олію. Але до чого тут їжа? І чому ця промисловість продовжує називатися харчовою, а не хімічною, для прикладу.
На щастя, є й приємні винятки. Тільки зустрічаються, на жаль, нечасто.
Миколаївський фермер В. Б. Фалілєєв просто вичавлює олію. Отримує всього 27 % олії, а не 50. Але можу свідчити: вона пахне тільки олією і зовсім не є «запашною» (немає в ній жодних «ароматів» – ні Еyyy, ні Ezzz), і різко відрізняється від олії в красивих пляшках. Навіть консистенція у неї олійна.
Ще один приємний виняток. У цеху ПП «Урсуленко» (Херсон) мені пощастило разом із Олексієм Анатолійовичем Урсуленко спостерігати за роботою установки, що готує олію для кондитерської продукції ПП, простежити шлях насіння від бункера, куди його засипають, до ємності, куди капає олія. Так, не ллється, а лишень капає. Так, у ємності не буде 50 %. Але – буде ОЛІЯ!
Зведемо докупи прикрощі й біди, завдані сучасним землеробством:
– непомірність різних фізичних та матеріальних витрат;
– гола земля протягом більшої частини року;
– панування монокультури на полях та городах;
– знищення вирощеної органіки за допомогою сірників та робленого компосту;
– виробництво неїстівної їжі (яка зловісна гра слів!);
– шкода здоров’ю землероба та середовищу проживання;
– як результат – неухильне зубожіння безпосередніх виробників їжі.
Про послідовне подолання цих, м’яко кажучи, негараздів і піде мова в цій книжці. До рятівних засобів я йшов малими кроками і вважаю за потрібне розповісти не тільки про те, до чого прийшов, а й про шлях, який долав до природовідповідного землеробства.
Епітет «природовідповідне» дуже точно характеризує поведінку землероба: відповідно до природи. Можна сказати, він «гладить природу за шерстю». Потурати Природі, ладнати з нею – мабуть, наймісткіша й водночас найконкретніша заповідь природовідповідного землеробства.
Можна розтлумачити ці слова так. От у городі намічено якесь дійство. Треба пошукати
