із них верещить: «Ой, боже! Ой, лихо! Немає зав’язок для взуття!», – але всі з нетерпінням очікують, коли вже, нарешті, прийде свято. І ось, нарешті, настає цей день! Дівчата, які до недавнього ще бігали та стрибали, зараз уже, одягнені в розкішний одяг, ідуть поважною ходою. Любо подивитися на все це: матері, старші сестри, всі родички жіночої статі супроводжують дівчат.
4. Те, що відрізняється
Те, що відрізняється, так це слова буддійського ченця. Простолюддя обов’язково додає до цих слів допоміжні слова.
5. Свого улюбленого сина віддати…
Як же гірко віддавати свого улюбленого сина в ченці! Люди дивляться на тебе, як на бездушне поліно. Це тому, що чернець завжди погано харчується, мало спить. Молоді ченці дуже допитливі до всього, особливо до жіночої статі, намагаються на них не дивитись, але цікавість перемагає, і чернець кидає оком на гарненьку дівчину. І ось – його вже сварять. Проте найважче старшому ченцю – він скрізь подорожує, іде через гори. Часто його чекають страшні випробування на цьому шляху. Коли ж підуть чутки, що його молитви допомагають, важко буде позбутися тих, хто звертається до нього. Все більше стає охочих. Інколи йому дуже складно вигнати злих духів, які оволоділи тілом людини. Тому трапляється, що ченцеві хочеться поспати від утоми, але тут одразу й чує: «От ледар, лише те й робить, що спить». Уявіть, що тоді відчуває чернець. Проте все це було раніше. Зараз же ченцям живеться набагато легше.
6. У будинку дайджіна Нарімаси[21]
Оскільки імператриця збиралася до будинку дайджіна Нарімаси, то спеціально для цього перебудували Східні ворота, добудувавши ворота на чотирьох стовпах, і саме через них в’їжджала імператриця. Придворні дами вирішили в’їхати до палацу через Північні ворота, бо думали, що там не буде сторожі – було багато жінок, які навіть не розчесали волосся, вважаючи, що їх ніхто не побачить, окрім слуг. Проте трапилося так, що через занадто вузькі ворота нам необхідно було вийти та пройти пішки через увесь двір, як би нам це не подобалось. Усі в палаці повиходили, повитріщалися на нас. Це було жалюгідне видовисько…
Коли ми все ж таки потрапили всередину палацу, прийшли до імператриці та все їй розповіли, вона відповіла, посміхаючись:
– Вас навіть у палаці можуть побачити, а тому не варто вже так занадто розслаблятись.
– Так, але тут, у палаці, усі нас знають, а тому, навпаки, якщо ми будемо занадто чепуритися, вони подумають щось недобре. Хто ж міг уявити, що в такому палаці ворота будуть настільки вузькими, що екіпаж не зможе проїхати, – пояснила я. І саме тоді, коли я закінчила розмову, з’явився правитель Нарімаса.
– Як вам не соромно? Чому ви побудували такі вузькі ворота?
– Який ранг, такий і дім.
– Так, проте я чула, що люди, які мали низький ранг, будували собі великі ворота.
– О боги! – сказав правитель і швиденько зник.
– Щось
Тайра Нарімаса – був на посаді мажордома
