по п’ятдесят коньячку?
– Ні, – похитав я головою. – Я ж на службі.
– А я хіба де?
– Ви творча людина, – сказав я. – Вам можна.
– Жаль, – щиро пошкодував Григорій Олександрович, хоч, видно було, йому сподобалося, що він творча людина і що йому можна. – Є серйозний привід.
Чекаленко дістав із шухляди цупкий конверт і кинув його переді мною таким недбалим царським жестом, наче там було щонайменше тисяча баксів.
– Це вам!
Але там було значно більше.
Я дістав із незапечатаного конверта тверду крейдяну листівку і прочитав:
Шановний друже Маляре!
Дирекція Донецького обласного драматичного театру російської драми має честь запросити Вас та бійців полку «Азов» на прем’єру спектаклю «Шельменко-денщик», поставлену за однойменною п’єсою видатного класика української літератури Григорія Квітки-Основ’яненка.
Прем’єра відбудеться 23 травня 2015 року у великій залі театру за адресою: Маріуполь, Театральна площа, 1.
Просимо повідомити кількість місць для бійців «Азову», вхід для яких вільний.
Я ще раз перечитав запрошення і поволі звів погляд на Чекаленка.
Райдужні оболонки в його очах світилися запитанням: ну як?
– Вражає, – сказав я.
– Старалися, – промовив він задоволено. – Скільки місць забронювати для ваших бійців?
– Думаю, що приїхати зможуть чоловік двадцять, не більше. Але я ще уточню.
– Добре, ми залишимо за вами два перших ряди.
– Дякую, – сказав я. – Не сподівався. Я дуже радий.
Але в моїх словах було тільки півправди. Щось мені муляло ще з того моменту, коли я прочитав запрошення, та не міг зрозуміти що.
Я намагався це приховати, проте Чекаленко відчув мій настрій (може, він таки мав те шосте чуття?) і запитав:
– Щось не так? Ви не такі вже й раді, як кажете.
– Ну, чому ж?…
– Може, вам не подобається наш класик Квітка-Основ’яненко? Але ж це основоположник новітньої української літератури, і мені здавалося, що починати треба з нього.
Он воно що! Я нарешті згадав. У п’єсі «Шельменко-денщик» тільки одна дійова особа – сам Шельменко – розмовляє українською, та ще й таким покрученим суржиком, що я не уявляю, як виконавці цієї ролі можуть завчити його слова.
Я так і сказав Чекаленку:
– Ви, Григорію Олександровичу, схитрували. У цій п’єсі лише один персонаж розмовляє українською. А решта цвенькають по-московському.
– А от і ні, ви помиляєтеся! Там жодна душа не розмовляє російською.
– А якою ж?
– Там говорять південно-східним наріччям української мови, – дав мені в дихало Чекаленко моїми
