юридичну легітимність козацькій державі і таким чином поставив край польським зазіханням на українські землі.
В українсько-польській війні Хмельницький проявив себе не лише як блискучий полководець. Протягом короткого часу ним були створені дипломатична служба та розвідка, яка уважно стежила за подіями у Європі та на Близькому Сході. Політичні апетити гетьмана були безмежними. Його союз із Москвою нагадував союз удава з кроликом. Ясна річ, роль кролика Хмельницький намагався відвести Москві.
На самому початку контактів Української держави з Московським царством Хмельницький чітко окреслив майбутню конфігурацію політичних стосунків між ситуативними союзниками. Як свідчать історичні джерела, у Хмельницького та козацької старшини не було жодних планів стосовно подальшої економічної й політичної інтеграції України до складу Московської держави. Старшина і сам гетьман розглядали співпрацю з московитами як військово-політичну акцію.
Хмельницький поводився як незалежний володар і намагався врівноважити протекцію Москви союзницькими стосунками з Туреччиною, Швецією, а згодом і з Річчю Посполитою. Московія була зацікавлена в послабленні Польської держави, до якої мала певні територіальні претензії, тож мала потребу у військовому союзникові. Москва знайшла його в особі гетьмана Хмельницького. Плани московитів під ту пору не виходили за межі військово-політичного союзу з козацькою державою. Для Хмельницького цей союз важив значно більше. Він творив передумови для багатоходових комбінацій українського володаря в майбутньому.
Після Переяславської ради представники московського уряду як гарантії вимагали від Хмельницького та українського населення обов’язкового складання присяги на вірність цареві. Для козаків це була звичайна практика закріплення політичних угод. Однак у цьому конкретному випадку вигулькнула принципова відмінність. Згідно з традиціями, одночасно з присягою козаків на вірність короні польські королі у свою чергу присягали козакам. У такий спосіб вони гарантували виконання наданих їм прав та привілеїв. Московський уряд, вимагаючи заприсяження від козацького війська та особисто від Хмельницького, заперечував можливість царської присяги, мотивуючи це тим, що цар ні перед ким не звітує і нікому, крім Бога, не присягає.
Відмова царя присягати викликала обурення козацької старшини та українського війська. На думку козаків, така угода була односторонньою і не давала жодних гарантій її дотримання з боку московитів. Ситуація почала загострюватись, оскільки одночасно виникло кілька політичних течій серед козацької еліти, представники якої висловили свою рішучу незгоду з таким станом речей.
Присяга Хмельницького на вірність московському цареві в Переяславі скоріше нагадувала певну формальну процедуру, здійснення якої було необхідне для подальшої військової боротьби проти поляків. Вона не мала нічого спільного з
