для того, щоб побачити написане ними, вам слід спочатку повірити в Твердиню. Бо Паїтіті – єдине місце, де воно збереглося.
Сьома пожирав старого широко розкритими очима: він не вірив, але йому страшенно хотілось повірити. Левко підозріло захитав головою.
– Не вірите? – Ґуннар опустив голову. Але здаватись не збирався. – Моя майстерня зовсім поряд – на Стрендвеґен в Остермальмі. Якщо маєте бажання, можемо прогулятись до неї, і я покажу дещо, що переконає вас. – Старий лукавив, йому просто хотілось віддати карту.
Українець глипнув на Семена. Росіянин прискіпливо вивчав зморене обличчя шведа.
– Я наполягаю. – Ґуннар подивився спершу на Левка, потім на Семена. Його руки тремтіли.
Лео мовчав, безмовно віддавши ініціативу в руки товариша. В цей момент Сьома мав би подякувати художнику за розповідь і чемно розпрощатися з ним. За півгодини він і Левко доїхали б до хатини Бенгта, вляглися б спати і наступного ранку забули б про дивну зустріч у ірландському пабі в західній частині Старого міста. Росіянин саме так і збирався вчинити, проте щось заглючило на Небесах (писемність… ПИСЕМНІСТЬ!..), і Сьома, облизавши солоні губи, піддався незрозумілому імпульсу:
– Гаразд, ходімо…
Ґуннар і Семен подались до бармена платити за випивку, Левко відійшов у туалет.
Вийшовши з вбиральні, хлопець звернув увагу на самотнього відвідувача, який сидів за столиком у темному закуті пабу. Левко відзначив його з трьох причини. По-перше, чоловік нічого не пив: столик стояв порожнім, якщо не рахувати фотокамери, котру незнайомець притримував рукою (що, певно, свідчило про готовність будь-якої миті почати фотографувати). По-друге, химерний візитер, витягнувши шию, стежив, як Ґуннар і Сьома, розрахувавшись, прямують до виходу. Двічі простеживши напрямок погляду, Левко переконався, що не помиляється: незнайомець придивлявся до старого шведа і росіянина. І по-третє, чоловік був таким рудим, що складалося враження, наче його голова охоплена полум’ям. Волосся середньої довжини й густа борода, яка обрамляла рот і наполовину ховала щоки, мали ядуче-іржавий відтінок.
Щось заворушилось у Левка під серцем ще до того, як він зауважив, що рудоволосий підглядає за Ґуннаром і Сьомою. Мимоволі українець зауважив, що з місця, яке займає рудий, добре видно столик, за яким вони розмовляли з художником. Хлопець затримався, намагаючись розгледіти незнайомця і підсвідомо вишукуючи інші підозрілі деталі.
Тієї миті чоловік повернув голову і штрикнув Левка поглядом.
Українець рохнув, і борлак у нього сіпнувся. Попри півтемряву, що огортала рудого, він усвідомив, що зазирає в найстрашніші очі з усіх, які доводилось бачити до цього. Баньки рудоволосого мали криваво-червоний колір. Моторошний ефект посилювався полум’яною облямівкою на повіках, що підкреслювала нездорове забарвлення кришталиків і створювала ілюзію кривавих підтьоків довкола очей. Розумом Лео усвідомлював, що очі цілком відповідають волоссю й бороді, що це лише витівка природи, причини у генах чоловіка, проте серцем відмовлявся осягати
