неписьменним. Коли Семен пояснив, що їх п’ятеро і вони вирушають на пошуки Паїтіті, човняр повівся, як і його колеги: подивився на хлопців, як на божевільних, і дезертирував від гріха подалі, бурмочучи щось на мішанині іспанської, кечуа і nomatsigenga, одному з діалектів мови мачігуенга.
– Я зрозумів, – сказав Сьома, провівши індіанця очима, – це через Паїтіті. Їх криє від однієї назви.
– Думаєш?
– Упевнений. Сховай копію карти і дістань одну з роздруківок з Google Maps.
Левко послухався, і наступна розмова вийшла змістовнішою.
– Добрий день, сеньйоре! – привітався Семен іспанською.
Невисокий босоногий мачігуенга з круглим лицем і без двох передніх зубів відповів ледь помітним кивком.
– Ми шукаємо човен, щоб піднятись угору по Такуатіману.
Індіанець зміряв хлопця поглядом і сплюнув на пісок, не розтуляючи рота, крізь дірку в зубах, просто задерши верхню губу:
– Куди?
Левко розкрив роздруківку. Зображення роздрукували на чорно-білому принтері, тому навіть для людей, що звикли користуватися Google Maps, там було важко щось розібрати. Ліси Мадре-де-Діос виглядали великою чорною плямою.
– Сюди, – ткнув пальцем Сьома.
– Що це?
– Карта.
Човняр розгублено почухав голову.
– А вам далеко? – з підозрою спитав він.
– У нас є координати.
Насправді у хлопців були лише координати місця, де слід звернути в праву притоку, але Семен прикинув, що індіанець із Пуерто-Мальдонадо навряд чи має уявлення про глобальну супутникову навігацію, і не прогадав: чоловік із колоритною діркою під верхньою губою, хмурячись, відвів очі.
– Як далеко? – повторив він запитання.
– Триста кілометрів.
– По Такуатіману?
– І одній з приток.
– Це далеко. Це за Проґресо. Туди ніхто не плаває.
– Чому? – здивувався Сьома.
– Бо небезпечно.
– Ми гарно заплатимо.
– Скільки?
Семен усвідомлював, що це неправильно, але, враховуючи, що на той момент попит на ринку річкових перевезень у Пуерто-Мальдонадо катастрофічно переважав пропозицію, назвав максимальну ціну, на яку вони розраховували:
– Чотириста нуебо-солів, – немислима сума як для Східного Перу.
Чоловік замислився, але згодом заперечно замотав головою.
– Лише один день, – переконував росіянин, – просто відвезете нас, і все.
– Тільки відвезти?
– Так.
Індіанець вагався. Було видно, що йому страшенно хочеться заробити чотири сотні.
– Це далеко… – задумливо повторив він і несподівано сказав фразу, що сконфузила Семена: – Не
