дещо змінилися… – спокійним тоном як дитині пояснив він мені.
– От бачиш, все ж таки я краще поїду сама.
– Яка ж ти вперта. Просто я планував йти з тобою пішки аж до твого дому, а доведеться скоротити час і проїхати на машині решта шляху. Не треба примушувати твою маму хвилюватися і чекати. – посміхнувся Сашко. Тоді для кого ці квіти… не для моєї ж мами – І квіти ми їй подаруємо в знак вибачення, і щоб тебе не сварили – Закінчив він, ніби прочитавши мої думки.
– Думаю в неї виникне одразу безліч запитань. – розгублено сказала я.
– Я дам на них відповідь – абсолютно спокійно запевнив він мене… Ні! Що він придумав.
– Не треба. Я сама.
– Дозволь мені бути джентльменом. Он і машина. Куди їхати? – сказав зеленоокий джентльмен діловим тоном, вказавши на темну машину, яка щойно під'їхала.
– На Литвиненка, одразу за зупинкою наліво.
Саша швидко поцілував мене у ніс, взяв за руку і провів до машини. Що це було? Моє обличчя ще ніколи не було таким червоним. Я не вірю, що от так одразу могла сподобалась чоловіку… приємному та заможному. Щось тут не так. Навіщо я сідаю в невідому машину, ну і що, що це БМВ, але звідки я знаю що в нього на думці? Чому ж не втекла? Зараз вже пізно. Я ніби кролик перед удавом… уся моя воля кудись зникла. Цей зеленоокий чоловік насправді чаклун. Якщо зі мною щось станеться, мама збожеволіє. Навіщо я йду з ним? Можливо даремно хвилююся. Тим більше я дзвонила мамі з телефону Сашка, якщо звісно номер визначився. Скільки всього в голові. Цей чоловік мене поцілував і навряд чи тепер зробить щось погане. Який дивний сьогодні день… стільки всього нового… зелені очі. Зараз не потрібно про це думати, подумаю коли буду сама. Тим більше ми вже приїхали.
– Спасибі за вечір, і за те, що провів до дому. На добраніч! – треба швидше втікати з зеленої пастки, яка дедалі більше затягує.
– Дивна наполегливість втекти від мене. Куди ти? – посміхнувся Олександр.
– Як куди? Ми ж приїхали і я йду до дому. – тільки б він не зупиняв мене.
– Звичайно, але я просто зобов’язаний передати тебе мамі у руки. До того ж ти забула, що в нас для неї є квіти. – вдавано серйозно сказав він. Ми знайомі лиш декілька годин, а він вже хоче знайомитися з моє мамою. Ні. Ще не відомо як складуться наші стосунки, якщо складуться.
– Чи не здається тобі, що це вже занадто? – дещо роздратовано та перелякано запитала я цього.
– Що саме?
– Занадто рано знайомитись з батьками – задумався, можливо передумав.
– Мені треба вибачитись за твоє запізнення.
– А тобі не здається, що мама просто може бути не готова до чийогось візиту в такий пізній час?
– Я і не подумав, ти їй скажеш, а я почекаю за дверима, поки не покличеш – знайшов вихід діловий чоловік.
– Чому ти такий впертий? Зі своїми батьками теж зібрався мене знайомити? – у розпачу запитала я…. судячи з виразу обличчя, я щось не те сказала. Ну і хто мне за язик
