Духа ныне и присно и во веки веков».
Він підняв здивовані очі і запитав:
– Отче, навіщо це? Ви сумніваєтесь у моїх здібностях?
– Боже збав! Я не сумніваюся у тому, що ти вмієш читати церковнослов’янською. Переверни сторінку. А тепер прочитай ось звідси.
– «О благочестивейшемъ, самодержавниейшемъ, великом государе нашем императоре Ніколае Александровиче всея России: о супруге его, благочестивейшей государыне императрице Александре Феодоровне…»
Здивований Теодор підвів голову.
– Це…
– Це Служебник, випущений у Києві для руської церкви. От тобі й інша мова, інша віра. От тобі й інший народ!
Теодор був збентежений.
– Але, отче, це нічого не доводить, – почав він.
– Не доводить? – перебив його Саламон. – Для тебе не є доказом мова, якою написані святі книги? Цією мовою користувалися і наші предки, і руські сотні років тому.
– Але ж ми заледве розуміємо один одного, – спробував відстояти свою думку Засмужний. – Під час служби в армії до нас приїжджали драгуни з царської Росії. Ми не порозумілися.
– Тому що ми, русини, після монголів відділилися від єдиного стовбура руського народу. Згадай історію. Кого тільки не було на нашій землі! Литвини, ляхи, румуни, австрійці. І кожен засмічував нашу мову. А святі книги залишилися такі самі. Вони незнищенні, як і мова, якою вони написані. Крім того, – продовжував священик, – мені чомусь здається, що ти згодишся зі мною, що слова «Отче наш, що єси на небесах» більш зрозумілі русинам, аніж «Pater noster, qui es in coelis…».
Отець Саламон підвівся, підійшов до шафи, заставленої книжками, узяв одну, найменшу, і повернувся до столу.
– Цю книгу я даю тобі, – сказав він.
– Що це? – запитав Теодор.
– Календар за 1905 рік. Його випустило товариство імені Качковського. Знаєш про це?
Теодор кивнув головою. Товариство Михайла Качковського було москвофільським, повсюдно пропагувало красиве життя в Росії і між ним та «Просвітою» завжди існували суперечності, які час від часу навіть переростали у сутички.
– Візьми її, – продовжував Лев Саламон. – Почитай, поміркуй. Не спіши з висновками. Але хоч як би ти вирішив, я наполегливо запрошую тебе прийти наступної неділі до школи.
– Навіщо?
– До нас прибуде адвокат доктор Михаїл Король з Жовкви.
– Він…
– Так, він, як і я, належить до руської народної партії. Я гадаю, тобі буде корисно його послухати. Прийдеш?
Теодор знизав плечима.
– От і добре, – прийняв цей жест за згоду священик. – І, якщо можеш, приведи з собою декількох серйозних хлопів.
– Спробую, – непевно сказав Теодор.
– Ти не думай, ми не виступаємо проти його цісарської величності. Зрештою, відповіді на усі запитання ти знайдеш у цій книзі.
Теодор Засмужний вийшов за ворота плебанії, зупинився. Вийняв з кишені люльку, посипав тютюну, неспішно запалив. Цю звичку він приніс з армії і не збирався від неї відмовлятися. Правда, на відміну від деяких інших
