Василя – колишнього товариша батька – і з благословення мами попрямували до господи Паньків. Там на них вже чекали. У великій кімнаті за столом сиділи батьки Палазі. Сама дівчина скромно примостилася у кутку під піччю.
Більше в хаті нікого не було. Старші дочки вже повиходили заміж, а брат Дмитро саме служив у війську.
– Слава Ісусу Христу! – з порога привітався дядько Василь.
– Навіки слава! – відповів господар. – Запрошуєм, дорогі гості, сісти за стіл.
Теодор, який не любив довго тягнути ґуму, переглянувся з дядьком Василем, подивився на принишклу Палазю і з моста у воду випалив:
– Дядьку Даниле! Віддайте за мене вашу дочку!
Старий Панько, що приготувався до довгої словесної перепалки, усміхнувся у прокурені вуса, кивнув своїй жінці і лише сказав:
– А бери!
Тут занепокоївся вже Теодор. Він, зрештою, не сумнівався, що йому не відмовлять, але якось не солідно було прийти до хати нареченої і вийти від неї одразу. Навіть з позитивною відповіддю.
Але Засмужний не розгубився. Він вийняв з кишені пляшку купленої у шинку горілки, поставив на стіл перед господарем і на правах майже жениха сказав:
– Палазю, а ну діставай чарки!
Тут заметушилася і мати. Вона незвично на свої роки швидко підвелася і, кивнувши дочці, зникла за дверима комори. Поки Палазя ставила на стіл три склянки, Данило Панько уважно розглядав принесену горілку і, видно, залишився задоволений вибором майбутнього зятя.
– Ну, – сказав він, – поки принесуть щось закусити, давайте спробуємо, що ти приніс, дорогий зятю. Чи, може, не варто тебе так називати.
Він відкоркував пляшку, налив Теодорові по вінця.
– Пий!
Жених підвівся, обережно підніс повну чарку, подивився на Палазю і сказав:
– За наше майбутнє подружнє життя, Палазю!
З цими словами Теодор випив усю горілку до дна. Він взагалі-то пив мало і нечасто, але сьогоднішній ритуал вимагав.
Панько тим часом налив Василеві і собі.
– Давай, Василю, вип’ємо за наших дітей. Шкода, що Микита не дожив до цих часів.
Після першої чарки господиня принесла закуску. Закусувати було незручно, і Данило налив ще по одній.
Після другої чарки розмова стала невимушеною, зникли умовності, що існували до того.
– Ох, Теодоре! – говорив Данило. – Через тебе я втрачаю ще одного свата.
– Чому? – здивувався Василь. – Ти маєш на увазі війта?
– Та шляк би його трафив з його війтовством! – сплюнув Панько. – Ілько мене вже замучив своїм: «То коли присилати від Семена сватів?» Для своєї дочки я зла не хочу. Лише добра. А те, що із Засмужним їй буде добре, я знаю. Я про те, що Марта вже є свахою. Навіть випити немає з ким. Остання надія на Дмитра. У вас вже точно немає сестри.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив
