імперії, – єдина зміна,що знак ягняти став замість орла…
Прісцілла.
Се зміна не мала… ти мало знаєш
апостолові твори, щоб судити.
Парвус.
Вся ваша ідолянська красномовність,
усе письменство ваше – порох, цвіль
проти писання праведників божих, —
ти їх коли читав?
Руфін.
Признатись мушу:
мені не до душі писання ваших
учителів. Мене той стиль простацький,
безладдя в доказах і рабство думки
аж до живого серця порива!
Парвус.
Якби ти прочитав хоч би оце,
(показує на рукопис)
то, певне б, не одваживсь так казати.
Руфін.
Що ж се за твір?
Парвус.
Се лист один… відповідь
філософові Цельзові од нас[4].
Прісцілла се переписати має.
Я їй лишу, то можеш прочитати.
Руфін.
Я дуже високо ціную Цельза
і думаю, що навіть вороги
йому відмовить шани не повинні,
бо твір його не пахне ні болотом,
ні кров’ю, як здебільшого буває
у ваших супротивників. Се ж правда?
(Не завважаючи, що Прісцілла й Парвус вмисне перемовчали.)
Дозволь мені поглянуть на листа.
(Бере у Парвуса рукопис, читає кілька хвилин, потім – до Прісцілли.)
Скажи, Прісцілло, ти читала сеє?
Прісцілла.
Єпископ нам усім читав уголос.
Руфін.
Не розумію, як могла ти взятись
сю погань переписувать.
Прісцілла.
Руфіне!
Руфін.
Та як же маю я назвать болото
як не болотом? Тут уже немає
і того талану, що в листах Павла
усе-таки просвічує крізь нелад,
і грубу форму, й забобони всякі.
Тут доказу ні одного. Ні факту,
ні рації поважної, все «чуда»
такі, як перегін в свиней бісів,
та ще якісь рогаті силогізми,
позичені в софістів з передмістя.
Парвус.
Що з того, що у Цельза тії «факти»
нанизані на ниточку, мов перли
дешеві на торзі, – вони фальшиві!
Прісцілла.
Що з тих «поважних рацій», як не можуть
вони ні одного створити дива
у людських душах так, як то створили
перекази чудові галілейські,
що цвітом невмирущим зацвіли
серед пустині людського невірства?
Руфін (все дивлячись у рукопис).
Ти ж тільки слухай, що се за слова
(читає)
«гадючий виродку», «нащадку пекла»,
«душе смердяча»…
(Опускає рукопис.)
бридко вимовляти.
Наперчено,
відповідь / філософові Цельзові од нас – йдеться про трактат Орігена «Проти Цельса». Оріген (182..185–251..255 рр.) – відомий апологет раннього християнства, пізніше визнаний єретиком. Довідка про нього та російський переклад трактату – в бібліотеці Якова Кротова.
Трактат написано десь у 244..249 рр. Книга Цельса не збереглась, вона відома тільки з цитат Орігена. Про самого Цельса теж не збереглось ніяких відомостей, окрім тих, що подає Оріген (а він, у свою чергу, не дуже добре уявляв собі особу свого опонента). Згідно припущень, Цельс був сучасником імператора Марка Аврелія і написав свій твір у 177..178 рр.
Коли се правда, Оріген зібрався з відповіддю допіру через 70 років, коли це стало безпечним. (Так і Володимир Солоухін заходився критикувати погляди Володимира Леніна через оці 70 років).
Отже, натяк на Орігена є сильним анахронізмом у драмі, яка в цілому відноситься до 2 половини 2 ст. н.е. (умовно можна віднести її до доби гонінь на християнство за Марка Аврелія). Я витратив на читання Орігена рівно стільки ж часу, що й Руфін, але ніяких особливо лайливих виразів проти особи Цельса не знайшов.
