я завтра все перепишу.Парвус (з притлумленим сарказмом).
Таж чоловік твій стилю не вподобав.
Прісцілла (мовчки ховає рукопис під покривало).
Чи хто вже переписував?
Руфін, мовчки вклоняючись, виходить у свій таблін і засуває завіси на дверях.
Парвус.
Аякже,
Рената, Пріск, Альбіна – всі по разу,
а я аж двічі.
Прісцілла.
Двічі можу й я.
Парвус.
От і гаразд. Сім списків. Розішлемо
церквам, та й Цельзові до рук один.
Цікавий, як то він цей «стиль» вподоба!
Ха-ха-ха-ха!.. Зостанься з богом, сестро!
Прісцілла.
Хай бог провадить.
Парвус виходить через боковий вихід. Прісцілла сама його виводить.
Руфін (виходить).
Вже пішов той «брат»?
Чи в вас в громаді всі такі?
Прісцілла.
Він гострий,
та тільки на словах, в ділах він добрий,
він справжній християнин.
Руфін.
Так, я вірю…
За сценою якийсь радісний гомін.
Стривай! Се що?
Ідуть обоє в перистиль.
Прісцілла (бачить когось за сценою).
Мій татко!.. Любий тату!
От несподівано! так пізно!
Аецій Панса (батько Прісціллин увіходить).
Шлях не близький,
я рано вибрався. Здоров, Руфіне!
Вітаються.
Руфін.
Вітай, коханий тестю. Певне, день сей
щасливий надто, що тебе я бачу
уперше в себе в хаті.
Аецій Панса.
Пробачай,
все досі я щадив старії кості,
а се не втерпів, мусив вас одвідать.
І так зрадів, як вас побачив поруч.
Питаю: «Де дочка?» – «Там, – кажуть, —
з мужем». Хвала богам! Од серця відлягло.
Руфін і Прісцілла переглянулись, трохи здивовані.
Прісцілла.
А що ж тобі гнітило серце, тату?
Аецій Панса.
Та так, були там поголоски різні…
Руфін.
Які? про нас?
Аецій Панса.
Та ніби так… про вас…
Руфін.
Не розумію!..
Аецій Панса.
Щось там гомоніли,
немовби ви розлуку мали брати.
Руфін.
Розлуку? Ми?
(Глянув на Прісціллу, тая мимохіть схопила його за руку. У Руфіна гнівний вираз хутко зміняється в сміх.)
Аецій Панса (пильно дивиться то на дочку, то на зятя, потім обличчя його роз’яснюється добродушним усміхом).
Тепер я бачу: брешуть.
Найкраще так, побачити на очі,
тоді ніяким брехням не повіриш.
А то балакали…
