підмурівку знищить божа сила.Руфін.
А підмурівок?
Парвус.
Стане олтарем
єдиному.
Руфін.
Олтар серед руїни!..
Се ідеал небесної держави?
Парвус.
Так мусить буть. Не може помиритись
вода з олією.
Руфін.
Поки вогонь
олію спалить, випарить всю воду
і цілий світ оберне у пустиню.
Парвус злорадо всміхається.
Прісцілла.
А звідки ж ти рятунку світу ждеш?
Таж ти не поклоняєшся віддавна
нікому з тих богів, що в пантеоні.
Руфін (показує на бюсти філософів).
Ось постаті, яким я поклоняюсь
і поклонятимусь довіку.
Парвус.
Сії?
Зникомій тіні краще поклонятись,
заблуканці-кометі, ніж таким.
Руфін.
Вони блукали, правда, як і всякий
одважний, хто нових країв шукає.
Прісцілла.
Де ж край блуканню мандрівної думки?
Де дно в розумуванні? Де котвиця,
куди ти кинеш і за що зачепиш
ту котву, щоб спинити корабель,
утомлений одчаєм безбережжя?
Руфін.
Нам рано ще котвиці закидати.
Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,
але ж вона не так-то ще і давня,
щоб думати про край і береги.
Хто втомлений, хай спиниться з Платоном,
Зеноном, Епікуром або з іншим
ловцем коштовних перел моря думки,
а відпочивши з ними, хай рушає
від них знов далі з вдячною душею.
Парвус.
Ну і куди ж він припливе нарешті?
Руфін.
Якби ми знали се, нащо б і плисти?
В таких мандрівках тільки невідоме
нам може стати за мету.
Парвус.
А… так!
Ну то пливіть собі на бездоріжжя,
сказати просто – на погибель душ!
Ви самохіть відкинули котвицю,
подану вам небесною рукою,
свавільно поминули певну пристань,
що вам отець предвічний урядив,
і на маяк, поставлений високо,
до зору всім, заплющили ви очі, —
так варті ж ви, щоб вас розбили скелі
підводні і безодня поглинула!
(Розпалюється все більше.)
Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії
і люті чуда-юда океану!
О, як душа моя в долоні плеще,
ввижаючи погибель нечестивців!
Руфін (до Прісцілли).
Любити ворогів по-християнськи
зовсім не так вже трудно, як я бачу.
Парвус.
Христос дав не саму любов, а й меч!
Прісцілла (значно збентежена).
Ненавидить він тільки
