новими.Руфін.
Великий жаль, що стільки крові ллється
за вашу віру, бо добра не вийде,
вино ще грає, а вже оцтом чути.
Я певен, що пожар великий Риму
не християни вдіяли, та, може,
вони пожар готують нам ще більший.
Усе, що нам лишилося від славних
часів колишніх, все та віра спалить
і попіл рознесе на штири вітри.
Парвус.
На пожарищі світ новий настане.
Руфін.
Чи в тому світі буде й Рим новий?
Парвус.
О ні, не Рим, новий Єрусалим.
Руфін.
І се тебе так тішить? Хто ж такий ти?
Юдей, римлянин?
Парвус.
Ні. Я християнин
і більш ніким не хочу буть.
Руфін.
Се видно.
Чи й всі такі в новому світі будуть?
Парвус.
Авжеж, ми всі там будем громадяни
небесної держави, а не Риму,
і не Афін, і не Александрії,
чи як там звуться ще столиці людські.
Руфін.
Ну, не хотів би я дожить до сього!
Парвус.
Там будуть праведні, воскреслі з мертвих,
а не такі, як ти.
Руфін.
Нехай і так.
Доволі з мене, що тепер я бачу.
Як далі піде так, ми хутко станем
чужинцями у нашім ріднім краю,
вигнанцями з небесної держави,
бо їй нема на нашім світі місця,
та й ми дістатися туди не можем,
де перше треба вмерти, щоб ожити,
і втратити зовсім подобу людську,
щоб статися не людьми й не богами,
а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара.
Прісцілла.
Таким, як дух, безгрішний, чистий дух.
Парвус.
Без марних клопотів, без людських злиднів.
Не будуть там ні сіяти, ні жати…
Руфін.
Поки новий Єрусалим настане,
то Рим піде в старці, бо ваша віра
зруйнує працьовитість, а жебрацтво
в честь уведе, хоч і не дасть загоди
голодній черні, тільки роздратує.
Прісцілла.
Се ти говориш так, бо не збагнув,
що значить боже царство – тут настане
не цезарям свавільним панування,
а богові єдиному.
Руфін.
Наступить
той бог єдиний нам усім на шию,
мов східний деспот. Ні, вже я волію
державу навіть цезарів найгірших, —
хоч я республіканець, як ти знаєш.
Волію щиро пантеон великий,
де міститься республіка весела
богів Еллади гарної, що стали
в Італії сенатом при народі
богів латинських мудрих, працьовитих.
Юпітер не цурається з’явитись
Серапісом в Єгипті чи Аммоном,
Венера
