ансамблях, театрах, капелах, не виключаючи, до речі, і той театр, у якому я зараз працюю. Набридло мені жити у царстві облуди, брехні, пліток і порівняльних характеристик. Хотілося просто жити, любити, творити, як творили, приміром, ці хлопці з «Бу-Ба-Бу», хотілося бути разом з ними й займатися чимось таким, що б приносило істинне задоволення та користь. Адже час який – буремний, історичний. І ти – молодий талановитий юнак, готовий кинути своє життя на терен процвітання і щастя рідної України!
«Господи! Покажи мені шлях мій, наверни мене на дорогу мою! Зроби так, щоб життя моє повернулося у правильний бік! Допоможи мені, Господи, визначитися зі справою життя мого та віднайти земне призначення своє! Бо без цього мені далі аж ніяк! Прошу тебе, Господи, не залиш без відповіді благання моє!» – лине до небес моя молитва над святими пагорбами й поганськими капищами, над фундаментами зруйнованих церков і новобудовами Лівого берега, лине над Києвом та усією Україною, бринить у повітрі листопадової ночі на крутих схилах Дніпра біля Святої Лаври і відлітає туди, де на золотаво-рожевих хмарах сидить молодий і потужний Бог, що чує мене і вдоволено киває головою, а десь поруч з ним на хмарах сидить іще один молодий літературний бог – Юрко Іздрик – і награє щось меланхолійне на своєму роялі. Навколо літають амури та янголята, прекрасні німфи й мудрі музи обсипають його пелюстками троянд та срібним сміхом, а він пихкає від задоволення, як український борщ, і задоволено бубонить собі під ніс чи то слова пісні, чи то рядки зі свого нового твору, що він читав сьогодні ввечері у Будинку Актора, так само награючи собі на роялі: «Мої сни – це література вищого ґатунку. Залишається дрібничка – записати їх на папері. Перетворити на маленькі закарлючки та чорні значки… І хіба можна передати ними те відчуття страху й радості чи насолоди, котрі з’являються у снах? І головне – відчуття знання. Знання та розуміння. Уві сні я знаю та розумію довколишнє. Мені відома суть речей і сутність життя, і всі події виправдані внутрішньою логікою, котру я неспроможний опанувати прокинувшись… Картина розпадається на якісь не зв’язані між собою фрагменти, випадають і зникають цілі кавалки й соковиті кусні, не кажучи вже про деталі та нюанси».
О, Іздрику, Іздрику, мій бідний Йорику? Де ти зараз? Либонь, друшляєш вже у своєму ліжку, так і не впіймавши мить, коли дійсність перейде у сон, або продовжуєш бухати із друзями після вдалого виступу? У вашій кімнаті в гуртожитку багато творчої молоді напідпитку, а я стою біля твого рояля, і чорна блискуча площина його розливається переді мною морем каламутної води, в якій тонуть усі мої думки й ваші розмови про Гайдеґера і Рембо, води, яка несе в собі горохові сперматозоїди північних ланів, над котрими зранку пролітає сріблястий літак, зрошуючи їх хімікаліями. Гуслить басами чорне море рояля, золоті струни тіпаються і дзижчать, і мені конче треба подолати цю відстань, яка каламутною водою сновидінь утікає за небокрай. Іржаві абстракції зруйнованих пристаней ламають його тонку нитку. Я озираюся навколо і з подивом бачу, що я
