з рахунком 2:1 і стають лідерами групи. Недовго співали волинки і ріжки – наступний тур – за іспанцями, які вдома «розкривають» ірландську «консервну банку» 2:0. Розвинути успіх іспанці могли вже в наступному матчі в Туреччині, але господарі знову відстояли нульову нічию.
Таким чином, новий 1967 рік чемпіони Європи зустрічали в якості лідерів групи, маючи в активі 4 очки після 4 матчів. Проте їхній результат (всього одна перемога і дві нічиїх) навряд чи можна було вважати переконливим. Волею долі Чехословаччина до цього моменту взагалі в гру не вступала, спокійно спостерігаючи за боротьбою конкурентів. Коли ж прийшла пора їм зіграти перші матчі, єдина команда з соціалістичного табору стала фаворитом. Три перемоги у перших трьох матчах – вдома з Туреччиною, у гостях з Ірландією і знову удома з Іспанією. Після цього залишалося тільки довести турнір до логічного завершення. Але дзузьки.
Епізод, що не лише запам’ятався, а й увійшов до літописів футбольних істориків, стався якраз в домашній грі Чехословаччини проти іспанців. Як заведено споконвіку, перед матчем команди вийшли на поле празького стадіону «Славія», вишикувалися і приготувалися слухати гімни. І вони прозвучали, та ось невдача – замість сучасного гімну Іспанії, затвердженого диктатором Франсиско Франко, з динаміків зазвучала мелодія… гімну Іспанської республіки, що використовувався до 1938 року.
Важко повірити в те, що працівники стадіону за тридцять років так і не отримали запис нового іспанського гімну, як і в те, що якийсь нещасний звукооператор переплутав платівки і випадково включив «не той» запис. Усі західні журналісти миттєво заявили про витівки «старшого брата» і всюдисущого КДБ. Хоч як там було, але заміна гімну виконала свою дію – іспанці, що володіли м’ячем і перевагою, раз-по-раз потрапляли у воротаря, а коли той був безсилим – м’яч зрикошетив за поле від перекладини. Чехи ж разом із словаками, по суті, не створивши жодного небезпечного моменту, виграли – їхній захисник Хорват зі своєї половини закинув м’яча у напад, той не торкнувся ані своїх, ані чужих і під рукою голкіпера іспанців Ірібара, який як зачарований застиг на стрічечці воріт, вкотився в сітку збірної Іспанії.
Така прихильність Фортуни розслабила чехословацьких футболістів – на зустріч у відповідь в Іспанії вони вийшли з двома думками: як би не пропустити багато і з ким зведе їх жереб у чвертьфіналі. Закономірно, що Іспанія перемогла, хоча і досить скромно – 2:1. Чехословаки покидали стадіон швидше задоволеними, ніж засмученими – в гостьовому матчі з турками і домашньому з Ірландією їм достатньо було набрати 2 очки, аби спокійно чекати чвертьфіналу. Те ж добросердя зберігалося у тренера Йозефа Марко і його команди і після виїзду в Стамбул – 90 хвилин млявої і маловидовищної гри не принесли успіху жодній з команд. Тренер збірної ЧССР навіть дозволив собі експериментувати в завершальному матчі з Ірландією, ввівши до складу трьох нових виконавців, у тому числі воротаря Антоніна Краменіуса. Але саме цей матч перевернув усю ситуацію з ніг на голову.
Почалося
