style="font-size:15px;"> Як буває кожен раз на великому міжнародному спортивному форумі, матчі супроводжуються всілякими з’їздами, семінарами і конференціями. У Європейського футбольного союзу ці заходи іменуються конгресами і проходять, крім усього іншого, паралельно з чемпіонатами Європи. Але почекайте! Як ви вже знаєте, такого змагання як «Чемпіонат Європи» досі не існувало. Так от, в той час, як іспанці на домашньому Кубку ЄВРО-1964 забивали по два м’ячі усім суперникам, на конгресі УЄФА велися запеклі суперечки щодо подальшої долі турніру і можливе його реформування.
Головним питанням, рішенням якого тодішній президент УЄФА швейцарець Густав Відеркер мав намір потрапити в історію, було перетворення Кубка Європи на, власне кажучи, Чемпіонат саме для отримання якомога більшого прибутку. Прибуток повинні були отримувати національні федерації, адже при круговій системі кількість матчів, а отже, і кількість проданих квитків, зростали як мінімум удвічі. Та і сама кубкова система з її сліпим жеребом й іграми «на виліт» дуже не влаштовувала багаті федерації. Судіть самі – в тому ж розіграші ЄВРО-64 родоначальники футболу англійці в першому ж раунді Відбіркового турніру потрапили на Францію, отримали від неї п’ять м’ячів на виїзді і закінчили свою участь у змаганні.
Таким чином, Відеркер міг розраховувати на серйозну підтримку з боку футбольних функціонерів більшості законодавців футбольної моди, та ось невдача – знадобилося ж чомусь швейцарцеві виставити увесь турнір «усього лише» відбором до Чемпіонату світу! Відверто кажучи, ідея не настільки безглузда, щоб її висміювати – на світовій футбольній першості Європу логічно повинні були представляти найсильніші збірні. Проте у неї були дві суттєві вади.
По-перше, якщо два турніри зливалися в один, то фактична кількість матчів не зростала, прибуток федерацій не збільшувався, і взагалі було незрозуміло, навіщо город городили.
По-друге, на той момент перемоги в Європі зовсім не означали високих місць на світовій першості. Візьмемо, приміром, четвірку фіналістів ЄВРО-1964: Іспанія, СРСР, Угорщина і Данія. У тому ж шістдесят четвертому на Олімпіаді серед призерів – три європейські команди, але серед них лише угорці – з фіналістів ЄВРО. За два роки на Мундіалі в Англії увесь квартет півфіналістів – з Європи (ФРН, Англія, СРСР і Португалія), і знову – лише радянська команда представляє лауреатів європейської першості.
Хоч як би там було, але план президента УЄФА не втілився у життя. Втім, вже через півтора роки спеціальна комісія «з організації чемпіонату для європейських збірних», куди увійшов і представник від СРСР – заступник голови Федерації футболу Володимир Мошкаркін – оголосила в Ніцці остаточний варіант проекту майбутнього змагання. Згідно з новим регламентом, передбачалося проведення турніру по круговій і кубковій (змішаній) системі. Усіх учасників, що заявилися, згідно рейтингу, «посіяли» на 8 підгруп, переможці яких безпосередньо потрапляли в чвертьфінал. Ігри в групах проходили за круговою системою
