вона.
То був день народження Ізабель, і, приготувавши сніданок та вечерю, Том спостерігав, як дружина розв’язує бант на грамофоні, про який він домовився з Ральфом та Блуї. Вони доправили його сюди, щоб компенсувати той факт, що піаніно, яке він гордо показав їй по прибутті, було непридатним для гри через роки нехтування. Цілий день вона слухала Шопена і Брамса, а зараз із маяка долинали мелодії з ораторії Генделя «Месія». Вона поставила грамофон там, щоб звук відбивався, наче в справжньому залі.
– Мені подобається, як ти це робиш, – мовив Том, дивлячись, як Ізабель указівним пальцем намотує локон волосся в пружинку, тоді відпускає її і береться за іншу.
Раптом засоромившись, вона промовила:
– Мама каже, що це погана звичка. Мабуть, я завжди так роблю. Я навіть не помічаю.
Том узяв пасмо її волосся, обмотав навкруг свого пальця й відпустив, дозволивши локону розкрутитися, наче серпантину.
– Розкажи мені ще один міф, – мовила Ізабель.
Він хвилинку подумав.
– Знаєш, острів Янус названий на честь бога Януса, у якого два обличчя, повернуті в різні боки. Досить гидкий тип.
– Богом чого саме він є?
– Входів та виходів. Завжди дивиться в обидва боки, розривається між двома способами погляду на речі. Як і січень, що латиною названий на честь цього бога, з нетерпінням чекає нового року, але й оглядається на старий. Він бачить минуле і майбутнє. І острів поглядає в напрямку двох різних океанів, униз до Північного полюса й уверх до екватора.
– Еге ж, я так і знала, – мовила Ізабель. Вона ущипнула його за ніс і засміялася. – Просто дражню. Я люблю, коли ти мені розповідаєш про все. Розкажи більше про зорі. Покажи ще раз, де Центавр.
Том поцілував кінчик пальця дружини й потягнув її руку в напрямку до сузір’я.
– Там.
– Це твоє улюблене сузір’я?
– Ти моя улюблена. Краща за всі зорі, зібрані разом. – Він схилився, щоб поцілувати її живіт. – Мені слід сказати: «Ви обоє мої улюблені», правда? А якщо там двійня? Або трійня?
Томова голова, що лежала на животі Ізабель, піднімалася й повільно опускалася під час її дихання.
– Ти щось чуєш? Воно вже з тобою розмовляє? – запитала жінка.
– Ага, воно каже, що мені треба віднести маму в ліжко, поки не стало надто холодно.
Він схопив дружину на руки і без зусиль поніс її у будинок, тоді як хор у маяку виголошував «Бо Дитя народилося нам» [5].
Ізабель із гордістю написала мамі новину про очікуване поповнення.
– Якби я могла, навіть не знаю, поплисти до берега чи що. Очікування катера вбиває мене! – Вона, поцілувавши Тома, запитала: – Ми напишемо твоєму татові? Чи брату?
Том, підвівшись, зайнявся посудом на сушарці.
– Немає потреби. – Це було все, що він сказав.
З його зніяковілого, однак не сердитого вигляду Ізабель зрозуміла,
[v] Біблія, Книга пророка Ісаї, 9:6. (
