якщо власниця зняла їх із себе.
Заводій, вусатий чоловік на ім’я Макґовен, пальці якого пожовкли від сигарет «Вудбайнз», дізнався в одного зі стюардів список пасажирів. Вибір був обмежений, адже на кораблі розміщувалося лише десять кают першого класу. Адвокат та його дружина (краще триматися від них подалі), кілька літніх подружжів, пара старих дів (це убезпечувало), та найкращим варіантом була дочка якогось багатія, яка подорожувала наодинці.
– Думаю, можна піднятися по борту й пролізти через вікно в її каюту, – заявив вусатий. – Хто зі мною?
Небезпечна ініціатива не здивувала Тома. Відколи він повернувся, чув десятки таких історій. Чоловіки заради примхи ризикували власним життям: використовували шлагбаум залізничного переїзду як перешкоду на кінних перегонах; пливли в бурхливу течію, щоб переконатися, чи зможуть вони виплисти звідти. Багато чоловіків, котрі ухилились від смерті там, на війні, тепер, здавалося, ставали залежними від її чар. Проте чимало з них були самі собі хазяїни. А може, просто любили вихвалятися.
Наступної ночі, коли Тому знову наснилися жахіття, він вирішив прогулятися палубою. Була друга година. У цей час він міг ходити де завгодно, тому чоловік повільно прогулювався, спостерігаючи за місячною доріжкою на воді. Притримуючись за поручні, щоб протистояти хитавиці, Том піднявся на верхню палубу й трохи там постояв, вдихаючи свіжість морського бризу та милуючись зірками, які щедро розсипала ніч.
Краєм ока він побачив проблиск світла в одній із кают. Том здивувався, що навіть у пасажирів першого класу буває безсоння. Та якось інтуїтивно він усвідомив знайоме невловиме відчуття неприємностей. Підкравшись до каюти, він зазирнув у вікно.
У тьмяному світлі побачив жінку, притиснену до стіни, хоча чоловік, який також був там, не торкався її. Він наблизився до неї з лукавою посмішкою, які Том бачив занадто часто. Упізнавши чоловіка з трюму, Том згадав про приз. От тупоголові ідіоти! Шерборн узявся за клямку, і двері відчинилися.
– Дай їй спокій, – сказав, увійшовши в каюту. Він говорив стримано, але категорично.
Чоловік розвернувся, щоб побачити, хто це, але, впізнавши Тома, посміхнувся:
– Хай йому грець! Думав, що то стюард! Допоможи мені, я саме…
– Я сказав, дай їй спокій! Вимітайся звідси! Негайно ж!
– Однак я ще не закінчив. Я просто хотів зробити леді приємне. – Від вусаня тхнуло алкоголем і тютюном.
Том поклав руку йому на плече і стис настільки сильно, що той аж скрикнув. Він був на голову нижчий від Тома, однак також спробував ударити його. Том схопив його зап’ястя і викрутив руку.
– Ім’я та звання!
– Маккензі. Рядовий. 3277, – рефлективно назвав свій особовий номер чоловік.
– Рядовий, ви вибачитеся перед цією молодою леді, повернетеся у свою койку і не станете висовуватися на палубу, поки ми не причалимо. Зрозуміло?
– Так,
