він надів пальто.
Досі живучи за сиднейським годинником, чоловік мав вдосталь часу, щоб пройтися невідомим маршрутом, і дістався будинку зарано. Господар привітав його широкою усмішкою, а коли Том вибачився за передчасне прибуття, «пані капітанша», як представив її хазяїн, заплескавши в долоні, сказала:
– Боже мій, пане Шерборне! Вам не потрібно вибачатися за те, що ви так своєчасно прикрасили наш дім своєю присутністю, до того ж принесли такі чудові квіти. – Вона вдихнула аромат пізніх троянд, які Том зрізав у саду пані Mювет, домовившись із нею про додаткову оплату. Жінка подивилася на нього, підвівши голову. – Господи! Ви майже такий же високий, як і сам маяк! – сказала вона і посміхнулась власній дотепності.
Капітан, забравши в Тома капелюх та пальто, промовив:
– Прошу до вітальні!
А його дружина негайно продовжила:
– Муху запросив павук!
– Вона ще та дотепниця! – вигукнув капітан.
Том злякався, що вечір може затягнутися.
– Будете херес? Портвейн? – запропонувала жінка.
– Зглянься та принеси бідоласі пиво, пані капітаншо, – зі сміхом сказав її чоловік. Він ляснув Тома по спині. – Присядьте й розкажіть мені про себе, молодий чоловіче.
Врятував Шерборна дзвінок у двері.
– Перепрошую! – сказав капітан Ґезлак.
До Тома донеслася фраза, мовлена десь далеко в коридорі: «Сириле, Берто, радий, що ви змогли прийти. Дозвольте взяти ваші капелюхи».
Коли пані капітанша повернулася у вітальню з пляшкою пива і склянками на срібній таці, вона сказала:
– Ми вирішили запросити ще кількох людей, щоб познайомити вас із тутешніми мешканцями. Партаґез – дуже приємне місце.
Капітан привів нових гостей – суворе подружжя, яке складалося з огрядного голови місцевого управління доріг, Сирила Чиппера, та його дружини Берти, худої немов жердина.
– Що ви думаєте про тутешні дороги? – запитав Сирил після знайомства. – Не намагайтеся бути люб’язним. Як би ви оцінили їх, порівнюючи з дорогами на сході материка?
– Та дай ти бідоласі спокій, Сириле, – сказала його дружина.
Том був удячний не тільки за це втручання, а й за дзвінок, що знову пролунав з коридору.
– Білле, Віолетто, радий вас бачити! – мовив капітан, відчинивши вхідні двері. – А ви, панянко, розквітаєте з кожним днем.
Він провів у вітальню ставного чоловіка із сивими вусами і його дружину, повну та розчервонілу.
– Це Білл Ґрейсмарк, його дружина Віолетта і їхня дочка… – Капітан обернувся. – Де ж вона? Принаймні дочка десь тут, зараз підійде. Білл – директор партаґезької школи.
– Радий познайомитися з вами! – сказав Том, потискуючи руку чоловікові та ввічливо киваючи жінці.
– Отже, – промовив Білл Ґрейсмарк, – ви думаєте, що упораєтеся з Янусом?
– Скоро
