в бізнесі.
– Звичайно, реальна основа безпечного транспортування – хороші дороги, – знову почав Чиппер, збираючись продовжити єдину цікаву для нього тему розмови в іншій варіації.
Том намагався вдавати зацікавлення, але кутиком ока пильнував Ізабель. Скориставшись з того, що її обличчя не видно іншим, завдяки місцю в кімнаті, яке вона посіла, дівчина напівсерйозно перекривлювала Сирила Чиппера, супроводжуючи пантомімою кожне його зауваження.
Том намагався зберегти серйозний вираз обличчя, але спектакль продовжувався, допоки молодий чоловік не вибухнув сміхом, швидко перетворивши його на приступ кашлю.
– Із вами все гаразд, Томе? – запитала дружина капітана. – Я принесу вам води.
Том не підводив очей і, продовжуючи кашляти, сказав:
– Дякую! Я піду з вами. Сам не знаю, чому закашлявся.
Коли він підводився, Ізабель з абсолютно незворушним обличчям сказала:
– Він зараз повернеться, і ви повинні розказати Томові все про дороги з евкаліпту, пане Чиппере. – Звертаючись до Тома й невинно посміхаючись, вона попросила: – Не затримуйтесь. У пана Чиппера повно цікавих історій.
Коли Том зустрівся з нею поглядом, губи Ізабель на мить затремтіли.
Гостина добігла кінця, й усі побажали Томові доброго перебування на Янусі.
– Здається, ви впораєтеся з цією роботою, – сказав Ґезлак, і Білл Ґрейсмарк кивнув на знак згоди.
– Дякую! Було приємно зустрітися з усіма вами, – відповів Том, потискуючи руки чоловікам і киваючи дамам. – І спасибі тобі за те, що я так ґрунтовно ознайомився з дорожнім будівництвом у Західній Австралії, – тихо сказав він Ізабель. – Шкода, я не матиму можливості віддячити тобі.
Після цього гості розійшлися в зимову ніч.
Розділ 3
«Віндворд Спірит» – катер, що обслуговував усі маяки вздовж цієї частини узбережжя, – був старезним коритом, але, за словами Ральфа Еддикота, надійним, як сторожовий пес. Незмінний шкіпер цього судна, старий Ральф, завжди хвалився, що його робота – найкраща у світі.
– А, то ти і є Том Шерборн. Ласкаво просимо на мій прогулянковий човен! – сказав він, указуючи на порожню дерев’яну палубу з потрісканою, відшарованою від солі фарбою, коли Том піднявся на борт перед світанком, щоб здійснити першу подорож на острів Янус Рок.
– Радий знайомству! – відказав Том, потискаючи протягнуту руку.
Двигун працював, і випари дизельного палива наповнили легені молодого чоловіка. У каюті було не набагато тепліше, ніж назовні, але принаймні це приглушило завивання пронизливого вітру.
Із люка в кінці каюти з’явилася копиця безладних рудих кучерів.
– Усе, ми готові, Ральфе. Усе налаштовано, – сказав парубок, власник шевелюри.
– Блуї, це Том Шерборн, – мовив Ральф.
– Здоров був! – відповів Блуї, вилазячи з люка.
– Здоров!
– Погода сьогодні собача! Сподіваюся, ти у вовняних
