таке… То не моя справа, – сказав Блуї і подивився на воду, яка набула темно-сірого кольору і пішла брижами навколо катера. – Я був надто молодий. Мама не дозволила мені додати віку, щоб вступити на військову службу. Річ у тому, що я чув…
Том питально подивився на нього.
– Подейкують, ніби тебе нагороджено Військовим хрестом і чимось там ще, – випалив Блуї. – Мені казали, що бачили це у твоїх документах про звільнення з попереднього місця роботи, які ти подавав на Янус.
Том почав знову розглядати воду за бортом. Блуї поник, зніяковівши.
– Я про те, що справді пишався б, якби мав честь потиснути руку герою.
– Шматок латуні не робить тебе героєм, – відповів Том. – Більшості хлопців, які дійсно заслуговують на медалі, вже немає. На твоєму місці я б таким не страждав, друже, – сказав він і почав зосереджено вивчати мапу.
– Бачу землю! – вигукнув Блуї та передав бінокль Томові.
– Дім, милий дім на наступні півроку, – посміхнувся Ральф.
Том навів бінокль на сушу, яка, ніби морська почвара, виступала з води. З одного краю острова височіла скеля, від неї аж до протилежного берега тягнувся пологий спуск.
– Старий Невіл зрадіє, – промовив Ральф. – Скажу тобі, цей пенсіонер не дуже втішився, коли змушений був їхати сюди, щоб терміново замінити Тримбла. Та, якщо назвався грибом… У Маяковій службі жоден не покине маяк без нагляду, попри власне ставлення до цього. Але, попереджаю тебе, як у нас кажуть, він не «найщасливіший труп у морзі». Співрозмовник із Невіла Віттніша ніякий.
Причал розтягнувся на добру сотню футів від берега, він виглядав досить високим, щоб протистояти й найвищим припливам, і найлютішим штормам. Талі були оснащені, готові підняти вантаж на крутий підйом, де розташовувалися господарські споруди. Суворий, з різкими рисами обличчя чоловік десь за шістдесят чекав, поки вони пришвартуються.
– Ральфе, Блуї! – він недбало кивнув прибулим. – А ти – моя заміна, – звернувся до Тома.
– Том Шерборн. Радий знайомству! – відповів Том, простягаючи руку.
Старий якусь мить дивився на нього відсутнім поглядом, перш ніж згадав, що мав на увазі цим жестом новенький, і так рішуче шарпнув його за руку, наче хотів перевірити, чи не відірветься вона.
– Сюди, – сказав він і, не чекаючи, поки Том збере свої речі, поплентався до маяка. Було трохи пополудні, і після багатогодинної хитавиці Тому знадобився деякий час, щоб знову відчути під ногами тверду землю. Він схопив речовий мішок і, похитуючись, пішов за доглядачем, тоді як Ральф і Блуї почали вивантажувати припаси.
– Будинок доглядача, – сказав Віттніш, коли вони підійшли до невисокої будівлі з дахом із рифленого заліза. Позаду стояли три великі резервуари для дощової води поряд з низкою господарських будівель для потреб будинку та маяка. – Можеш залишити свій речовий мішок у коридорі, – сказав чоловік, відчинивши вхідні двері. – Нам ще потрібно багато чого оглянути.
