голі стовбури, що підпирали темне склепіння, змінилися ясно-сірими стовбурами і перистими кронами пальм. За ними відкривалося мерехтливе море, лунали голоси. Ральф стояв коло звалища пальмового молодняка та листя – грубого куреня, поверненого входом до лаґуни, який, здавалося, щохвилини міг упасти. Він не помічав Джека, навіть коли той озвався:
– Маєш трохи води?
Ральф підвів очі і насупив брови над плетивом листя. Він не бачив Джека, хоч і дивився на нього.
– Я питаю, чи маєш трохи води? Хочеться пити.
Ральф відірвався від куреня і з подивом помітив Джека.
– А, здоров. Води? Там, під деревом. Мабуть, ще залишилася.
В тіні стояли шкаралупи кокосових горіхів. Джек узяв одну з чистою водою і випив. Вода стікала йому на підборіддя, шию, груди. Напившись, голосно віддихався.
– Дуже хотілося пити.
З куреня почувся Саймонів голос:
– Вище, вище.
Ральф повернувся до куреня і підняв палицю, що тримала всю листяну покрівлю.
Листя розсунулося. У дірі з’явилося засмучене Саймонове обличчя.
– Пробач.
Ральф незадоволено оглядав руїну.
– Ніяк не виходить.
Він кинувся на землю коло Джекових ніг. Саймон усе так само виглядав крізь діру в курені. Уже лежачи, Ральф пояснював:
– Працюємо цілими днями. І подивися! Два курені стояли, хоч і нерівно. А цей розвалився.
– А вони порозбігалися. Пам’ятаєш збори? Як усі поривалися працювати, доки не зведемо куренів?
– Крім мене і моїх мисливців…
– Крім мисливців. Ну, а малюки… – Він махнув рукою в пошуках слова.
– Вони безнадійні. Та й старші не кращі. Ти бачиш? Цілий день працювали тільки ми з Саймоном. Більше ніхто. Всі десь купаються, їдять, граються.
Саймон обережно вистромив голову.
– Ти – ватажок. Заклич їх до порядку.
Ральф лежав горілиць і дивився на небо та пальми.
– Збори, як ми любимо збори! Щодня. Двічі на день. Весь час мелемо язиками. – Він зіперся на лікоть. – Слово честі, досить зараз просурмити в ріг, і всі збіжаться. Знаєш, усі зразу так споважніють, а хтось запропонує побудувати літак, чи підводний човен, чи телевізор. Після зборів п’ять хвилин попрацюють, потім розбредуться хто куди чи підуть на полювання.
Джек спаленів:
– Нам треба м’яса.
– Ну, поки що його нема. А курені нам потрібні. Крім того, всі твої мисливці повернулися години зо дві тому. Плавають собі.
– Я пішов сам, – пояснив Джек. – Я відпустив їх. А сам мусив…
Він намагався якось висловити прагнення наздогнати, вбити, яке нуртувало в ньому.
– Я пішов сам. Я думав, що сам…
Знову в очах його майнуло безумство.
