гнівно ріг схопив Роха.
– А що я казав! Я ж говорив про збори, про все, а мені – «заткни пельку»…
Від благородного гніву в голосі його почулися плаксиві ноти. Хлопці загомоніли і почали його перекрикувати.
– Ви казали, що хочете маленьке вогнище, а побігли і виклали гору, як скирта сіна. Досить мені сказати слово, – плакав Роха від гіркої правди, – ви кричите «заткни пельку», а коли Джек, чи Морис, чи Саймон…
Він затнувся від сильного хвилювання і глянув понад їхніми головами на інший, ворожий схил гори, в бік великого лісу, де вони збирали дрова. Тоді засміявся так дивно, що всі стихли і вражено дивилися на виблиск його окулярів. Вони простежили за його поглядом і збагнули причину цього гіркого сміху.
– Ось тепер і маєте своє маленьке вогнище!
З-поміж ліан, які ґірляндами обвили мертві й присмертні дерева, то тут, то там здіймався дим. У них на очах вогонь спалахнув у корінні цілого жмута ліан, і дим погустішав. Язички полум’я заворушилися навколо одного поваленого стовбура, поповзли між листям та кущами, множились і розростались. Якийсь вогник торкнувся дерева і видерся нагору яскравою гілкою. Дим ріс, сочився, викочувався назовні. На крилах вітру полум’яна білка перестрибнула на інше стояче дерево, пожираючи його зверху. За темною завісою листя і диму вогонь заволодів лісом, угризався в нього. Лавина чорного та жовтого диму невпинно котилася до моря. При вигляді полум’я та нестримного бігу вогню хлопці радісно, пронизливо заверещали. Вогонь хижим звіром, наче яґуар на животі, повз до молодих пір’ястих, схожих на берези, дерев, розсипаних навколо голих рожевих брил. Він наскочив на перше дерево, і його гілки зашуміли вогненним листям. Потім спритно перестрибнув проміжок між деревами і запалахкотів, заколивався, огортаючи цілий ряд. Під тим місцем, де тішилися хлопці, ліс на чверть квадратної милі скаженів од диму та полум’я. Окремі голоси пожежі зливалися в барабанний гуркіт, від якого, здавалося, стугоніла гора.
– Ось тепер маєте своє маленьке вогнище!
Переляканий Ральф помітив, як поступово хлопці нишкнуть і замовкають, відчуваючи жах перед страшною силою, що на їхніх очах вирвалася на волю. Побачене страхітливе видовище обертало його в дикуна.
– Та заткни пельку!
– У мене ріг, – образився Роха. – Я маю право говорити.
На нього дивилися й не бачили, прислухаючись до барабанного гуркоту. Роха нервово зиркнув у вогняне пекло і погойдав рогом.
– Тепер нехай горить. Нехай горять наші дрова.
Він облизав губи.
– Нічого вже не вдієш. Треба обережніше. Боюсь…
Джек відірвав очі від вогню.
– Ти завжди боїшся. Ти, Жирний!
– У мене ріг, – промимрив Роха. Він повернувся до Ральфа. – У мене ріг, правда, Ральфе?
Ральф неохоче повернувся, відриваючись від дивовижного, жахливого видовища.
– Що таке?
– Ріг. Я маю право говорити.
Близнюки захихотіли водночас.
– Хотіли
