завивав Роха. – Віддайте мої окуляри!
Ральф відійшов від вогнища і тицьнув окуляри Росі в руку, яку той простяг, наче щось намацуючи. Його голос уже ледве бубонів:
– Самі плями перед очима. Навіть руки не бачу…
Хлопці танцювали. Дерево було таке трухляве і таке сухе, що цілі гілляки враз піддавалися навіженим золотим омахам, які огнистим снопом здіймалися вгору на двадцять футів. Навкруги від вогню віяло жаром, вітер рікою розносив іскри. Білою пилюгою розсипалися стовбури.
Ральф гукнув:
– Більше дров! Усі по дрова!
Почалося змагання з вогнем, і хлопці порозбігалися по гірському лісі. Тільки б чистий прапор полум’я майорів над горою – що далі, ніхто не думав. Навіть найменші, якщо їх не відвертали плоди, приносили палички і шпурляли в огонь. У повітрі повіяло сильніше, знявся легкий вітер, тож тепер виразно можна було розрізнити вітряний і завітряний бік. З однієї сторони повітря залишалося прохолодним, а з другої – вогонь дико вимахував своєю гарячою рукою і вмить обсмалював волосся кожному роззяві. Відчуваючи подих вечірнього вітру на спітнілих обличчях, хлопці зупинялися, щоб навтішатися його свіжістю, і враз відчували втому. Вони падали на землю в тіні порозкидуваних навколо кам’яних брил. Вогнистий сніп швидко опадав, потім купа осіла з м’яким тихим стогоном, вибухнувши стовпом іскор, який захитався і розвіявся по вітру. Хлопці лежали, задихавшись, висолопивши язики, як собаки.
Ральф підвів голову, яку схилив був на плече.
– Ні, не те.
Роджер уміло й влучно сплюнув у гарячий попіл.
– Що ти хочеш сказати?
– Диму не було. Тільки полум’я.
Роха вигідно вмостився між двома каменями і сидів з рогом на колінах.
– Той вогонь, що ми розпалили, – зауважив він, – нічого не дає. Як не старайся, такий вогонь не втримаєш.
– Дуже ти старався, – кинув Джек презирливо. – Ти тільки сидів.
– Ми брали в нього окуляри, – заперечив Саймон, витираючи об плече чорну щоку. – Тому він також допомагав.
– У мене ріг, – обурився Роха. – Дайте мені сказати!
– На вершині гори ріг не рахується, – сказав Джек, – так що припни язика.
– У мене в руках ріг.
– Треба покласти зелених гілок, – порадив Морис. – Так найлегше зробити дим.
– У мене ріг…
Джек люто обернувся.
– Заткни пельку, ти!
Роха похнюпився. Ральф взяв у нього ріг і обвів поглядом усіх хлопців.
– Маємо вибрати, хто стежитиме за вогнем. Будь-якого дня там може з’явитися корабель, – він махнув на туго, наче дріт, напнуту лінію обрію, – і, якщо у нас завжди димуватиме сиґнал, до нас підпливуть і врятують. І ще одне. Нам треба більше правил. Там, де є ріг, там і збори. Що нагорі, що внизу.
Усі погодилися. Роха розтулив рота, хотів щось сказати, але, перехопивши Джеків погляд, знову стулив його. Джек простяг руку по ріг і підвівся, тримаючи гарну
