Корф.
– Вибачте, я не хотів.
– Не хотів би – не влучив. У саме яблучко, стрілок ти ворошиловський.
Однією рукою Корф прикривала поранене око, іншою намагалася вдарити нашого головного героя.
– Фінгал вискочить, – констатувала поранена.
– А ви його снігом.
– Зараз я тебе снігом! – закричала Марія Федорівна. – Дай руку.
Піднявши із землі громіздку тушу консьєржки, наш головний герой огледів корфівське око і зробив висновок: синець буде, до того ж синець великий, але озвучити свій висновок уголос він не наважився.
– Ви перші почали. Чого було за мною гнатися, а потім ще й сніжками кидатись? – намагався виправдатися наш головний герой.
– Не виправдовуйся! Чого-чого? Бо того! Не треба було тікати!
– Вибачте, але ви мене налякали. Кричали тут: підловила, підловила!
– Треба було, коли ти в булочну йшов, відгукнутися. Я йому кричу-кричу, а він, як ота пава, іде собі, розумієш, у булочну. Чого ти не відгукнувся?
– Я не чув.
– Не чув він. От і маєш тепер наслідки. Понаїхало тут всяких.
– Хто б казав!
– А шо таке? Шо таке? Я, між іншим, з Василькова. Не сьогодні-завтра у межі столиці ввійде. Так що до мене ніяких претензій.
– Знаєте що, давайте начистоту. Не треба мене обманювати, я знаю, що вас насправді звуть не Марія Федорівна Корф, а Віра Авсеївна Куйбіда. Не треба мені голову пудрити, домовились?
– Хто тобі таке сказав? З чого ти взяв, що я якась там Куйбіда?
– Добрі люди нашептали, – ледь стримався наш головний герой, щоб не назвати справжнього шептуна справжнього імені консьєржки, тобто, перепрошую, concierge.
– Зараз це ніякого стосунку до справи не має. І не Авсеївна, будь ласка, а Євсеївна.
– Ну добре, добре, – вже майже сміявся наш головний герой (цей діалог йому видався більш ніж потішним), – якщо ви так хочете, я називатиму вас Марією Федорівною. А зараз пропоную перемир'я. Я тут новенький, і мені треба знайти хоч якогось покровителя, бо поки що я нічого не розумію.
– Покровителя? – бридливо глянула Куйбіда на нашого головного героя. – Перемир'я? А наслідки? Як бути з наслідками? – І вона вказівним пальцем торкнулася підбитого ока.
– Ну, вибачте, – знову вибачився наш головний герой.
– Я подумаю, – зухвало відповіла Куйбіда й пошкандибала на свою довічну вахту. Роль покровителя з іменем Марія Федорівна Корф виглядала заманливо.
«Я подумаю», – подумала Корф, але думати вже було нема чого, вона одразу погодилась. Внутрішньо принаймні.
– Чекайте, – зупинив наш головний герой Марію Федорівну, – так, власне, навіщо ви мене кликали, коли я йшов у булочну?
– Так, нічого такого. Просто хотіла запитати про діла.
– Про діла?
– Ага, про діла, про життя.
– Зрозуміло, –
