в друкарні Повзера, мав загострений потяг до всього надзвичайного і неприродного. Його вабили людські й тваринячі потвори з багатьма ногами, двома головами, одним оком або й зовсім без очей, сіамські близнята, жінка з бородою. Миша Чернишов страшенно цікавився колись, чому комета Галлея так і не стукнулась, кінець кінцем, із Землею, як це припускалося. Власне, комета Галлея і розчарувала його. Через це Чернишов не вірив тепер у Марса, одначе перед Нестеренком він розводив найсумніші перспективи.
– Да, брат, Марс це тобі не фунт ізюму. Ти тільки подумай, Нестеренко: летить тобі, скажемо, ота штука, разів у тисячу більша від Землі, раптом – бац! І нікакіх іспанцев!
Чернишов пояснив це, стукнувши себе по лобі, і додав:
– О! І ні чорта тоді не залишиться…
Несторенко перепитав:
– Не залишиться?
Чернишов ображено відповів:
– А ти ж думав: спробуй лишень стукнути так!
Несторенко схилив на руку голову і журно замислився.
Дробот обвів очима кімнату, немов шукав когось, і вередливо сказав:
– А чому це я Попинаки не бачу?
Миша Чернишов завовтузився на канапі.
– Чорт же його знає, цього Попинаку… Він і хлопець, сказать би, бойовий і з парткомівськими в той же час крутиться…
– Єрунда, – авторитетно заявив Дробот. – Попинаку треба було притягнути.
Несторенко задзвенів під столом острогами і вирішив уставити до розмови і своє:
– Я бачив Попинаку сьогодні вранці з отим Радченком – їхали комхозівською бричкою.
Миша Чернишов раптом стрепенувся:
– От Радченка, товариші, треба було…
– Не люблю його – хлюст, – безапеляційно відповів Дробот, намазуючи шматок житнього хліба густим липовим медом.
Чернишов завзято виступив проти:
– Абсурд! Нічого подібного… Це дока-парень. До нього треба тільки підійти. Але ось що цікаве… – У Чернишова знову прокинувся його нахил до всього неприродного, і він захоплено, трохи навіть таємниче вхопився за свого об'єкта:
– Хлопець як хлопець, ну, тільки нещасливу руку на баб має. Подумати тільки – трьох баб перевів…
Несторенка це заінтригувало, він підсунув до Чернишова стільця і, витягнувши з коміра наперед невелику з чорним чубом і маленькими зеленими очима голову, запитав:
– То єсть як трьох баб?
Чернишов радісно пояснив:
– Структура в нього особлива. Поки ще вагітна його жінка – нічого, а як тільки нащот пологів починається, так і точка… У Харкові навесні третя жінка в лікарні померла. Щипцями дитину мертву витягнули.
Несторенко знову задзвенів острогами і, вражений, промовив:
– Он воно як!..
Дробот їв, смакуючи, хліб з медом. Він старанно жував міцними щелепами і злизував краєчки, з яких поволі сповзали долу великі медові краплі. Одначе кілька крапель вислизнуло з-під язика, впало на коліна і тихо ляпнуло об портфель. За хвилину це повторилось
