что за мануфактура – гадость, наверное?..
Костеві вчителі не ховались перед ним. Вони за старою звичкою почували свою перевагу над молодим лектором української мови, над цим колишнім їхнім учнем.
Борисенко розвалився в кріслі й казав Макаронові далі:
– Так вы представьте себе, Никанор Иванович, дает мне секретарь наробраза анкету: «Заполните». Великолепно! Читаю: в какой партии состоите? Я отвечаю: извините, я это место пропущу… Не понимаю их. При чем тут партия? Ну, что за глупые вопросы! Да я считаю себя выше всяких партий!
Ханов сторожко скоса, понад окулярами глянув на Горобенка. Борисенко піймав цей погляд і безтурботно усміхнувся Ханову гарними сірими очима. Ханов заклопотано заходився коло паперів, а Борисенко обурювався далі:
– Удивительные предрассудки!..
«Хами! Інтелігентні хами!» – вирвалось усередині в Горобенка, але він промовчав, тільки злегка почервонів.
З-за шафи озвався ще якийсь лектор:
– Поляки, говорят, Киев уже взяли…
Макарон, не звертаючи на Горобенка жодної уваги, немов його й не було в кімнаті, єхидно промимрив:
– «Товарищ» Буденный на выручку спешит. Он покажет!
Борисенко спробував сказати дотепа:
– Что-то наш Буденный уж слишком будничный.
Дотеп вийшов досить незграбний, і засміявся тільки сам Борисенко, а решта осміхнулись.
Але Горобенкові було цього досить. Це недбайливе ігнорування його присутності, їхнє байдуже ставлення до того, що тут сидить комуніст, – дратувало його вкрай. О, ці педелі знають міру його предмету! Лекції української мови на вчительських курсах для них така ж сміховина, як і оті чотири аршини мануфактури на сім душ, і нові освітні заходи влади, і сама влада, і ввесь цей час…
І відкіля ця певність у них, що він покриватиме їхнє сичання, мовчатиме в партії? Відкіля?.. От піду і скажу про все!
Вони чи з чемності своєї, чи з жалю ще тільки не глузують з нього, саморобленого професора… Ще б чого бракувало, сто чортів!..
Костеві кортіло гримнути на них, вилаятись найбруднішою лайкою.
Він з викликом подивився в холодні Макаронові очі й побіжно помітив, що Макарон у тій самій куртці, що колись був ходив у гімназії.
Щось загнуздало Горобенків гнів і роздратування. Він підійшов до Ханова й холодно сказав:
– Лекції моєї сьогодні не буде. Я пригадав, що в мене зараз невідкладні партійні справи.
– Прошу, прошу, – Ханов запобігливо підвівся й поспішив всунути Горобенкові в долоню свою руку на прощання.
– Прошу, прошу, Костянтине Петровичу… А на коли призначити далі?
– Повідомлю.
Педагоги замовкли й непорозуміло дивились на Горобенка. «Партійні справи» неприємно залоскотали їм вуха і навіть засмутили їх. В учительській стало раптом надто тихо, і поспішні Горобенкові кроки залунали вороже
