што спекла…
Параска Федотівна поставила на стіл тарілку з пиріжками й сіла на краєчку стільця.
– Ну й пече сьогодні ж! На грозу йде. Запримітьте: це повсіда так – раз удень парить, значить, вечерком гроза буде…
Горобенко сів на ліжку, спустив долу ноги й насупив брови.
– Що кажете?.. Пиріжки?.. Ага – пиріжки, добре.
Параска Федотівна піднесла до нього тарілку.
– Требуйте, пожалуйста.
Горобенко мляво взяв пиріжка, одкусив теплий шматочок його з м'ясом і нараз почув, як він страшенно зголоднів. Він пожадливо, не помічаючи, спорожнив усю тарілку. Параска Федотівна приязно посміхалась йому.
– Ну як – смачні?
І Кость, відповідаючи усмішкою, по-дитячому відповів:
– Смачні. Дуже смачні…
Він устав з ліжка, випростався на ввесь зріст і мимоволі побачив за блузкою Параски Федотівни її трохи звислі, але дебелі ще груди. Параска Федотівна склала на колінах руки й весело, задерикувато лоскотала Горобенка безсоромним, плотським поглядом.
Горобенко пройшовся по кімнаті, але вже не міг не повернутись назад, туди, де сиділа повновида, опасиста жінка з дебелими, м'якими грудьми. Він поволі повернувся і тоді ще виразніші почув, як ця кучугура тряського м'яса, від якого пахтить кухонним жаром і цибулею, нестримано вабить його. Параска Федотівна злегка підморгнула лівим оком і млосно проказала:
– Скучно вам, наверно, одному?.. І як це ви так, що один?..
Горобенко заклав у кишені руки й розмашисто підійшов до Параски Федотівни. Його голос захрип і трохи тремтів:
– Скучно, скучно, Параско Федотівно! – Він мимоволі поклав долоню на її широке плече, і Параска Федотівна ніжно притулила до його живота розпатлану голову.
Горобенко дико дивився на її голе плече й несвідомо шепотів:
– Скучно, скучно, чорт би його забрав!..
Параска Федотівна погладила рукою його стегно й пристрасно хіхікнула:
– Ух ти, віхрастий мой! Комуністик махонький…
Як це сталось – Горобенко не розумів. На його ліжку лежала простоволоса, розпарена Параска Федотівна й солодко потягувалась.
– У-ух, віхрастий какой!.. Бабу замучив…
Горобенко з огидою дивився на її товстющі заголені коліна й не міг одірватись. Той бурун пристрасті одлетів зливою, і тепер було слизько і брудно.
«Чого ж вона не йде?» – роздратовано подумав Горобенко.
А Параска Федотівна, не поспішаючись, обтерлась подолом замусоленої спідниці і поволі встала.
– Ну, тепер треба підсвинка піти нагодувати… Ху-у, заморилась я…
Параска Федотівна закрутила собі з волосся карлючку на потилиці й підпливла до Горобенка. Вона зупинилась на хвилину перед ним, схилила набік голову, милуючись, і раптом навзмах обійняла його й смачно
