яка калічила хворого, йому відрубували кисть руки. Якщо будівельник побудував будинок з надто слабкими стінами або покрівлею і це призвело до смерті його мешканців, його самого вбивали. Закони призначали штраф пастуху, чия череда витоптала засіяне поле, карали хлібороба, якщо він недогледів і вода прорвала греблю, затопивши землі сусіда. Етикет у ті часи був таким же простим і суворим, як і моральні норми. Головним його правилом було: не роби іншим того, що тобі самому не подобається.
Той самий принцип використовували і давні індійці, і давні римляни. «Махабхарата» (давньоіндійський епос V століття до н. е.) формулює його так: «Тих вчинків, що їх людина не бажає для себе, які самій їй неприємні, нехай не робить іншим людям». Катон висловився більш стисло: «Застерігайся того, чого не схвалюєш в інших». Подібні слова наводить і Публій Сір: «Не роби сам того, що тобі не подобається в інших».
Конфуцій
Етикет Давнього Китаю був одним з найскладніших у світі. Його засновником вважають Конфуція (550–479 рр. до н. е.). Але цей мислитель, скоріше за все, лише впорядкував ті ритуали, які існували задовго до його народження, – у своїх творах він неодноразово писав про свою любов до давніх часів, коли все було влаштовано найкращим чином. Етикет («чи») був побудований за доволі простим принципом – нижчі повинні служити вищим: молодші – старшим, підлеглі – начальникам, жінки – чоловікам. Вищі, у свою чергу, повинні були дотримуватися справедливості у ставленні до нижчих. Але на практиці це означало безліч дуже складних ритуалів та церемоній – деякі дослідники нараховували до тридцяти тисяч! Китайський етикет передбачав буквально всі ситуації: як постукати у двері, як увійти в дім, як треба сідати й вставати, тримати чашку з чаєм… На вивчення всіх цих правил діти зі знатних родин витрачали не один рік. Але зовсім не шкодували про змарнований час: за нешанобливе поводження можна було заплатити життям.
Даоські святі
Чиновники й придворні намагалися відповідати образу «шляхетного чоловіка», який повинен був поводитись гідно, не порушуючи численних правил і ритуалів, які збереглися з сивої давнини. Наскільки важливим був ритуал для китайської культури, показує ще один приклад з Конфуція: «Янь Юань спитав про те, що таке людяність. Учитель відповів: «Бути людяним – значить перемогти себе і звернутися до ритуалу. Якщо один раз переможеш себе і звернешся до ритуалу, усі в Піднебесній визнають, що ти людяний».
Конфуцію належить такий вислів: «Якщо особисте поводження тих, хто стоїть нагорі, правильне, справи йдуть, хоча й не віддають наказів. А якщо особисте поводження тих, хто стоїть нагорі, неправильне, то, хоча й наказують, народ не виявляє покори».
Усі ритуали, які проводилися в столиці, одночасно повторювалися в усіх інших містах і містечках (роль імператора виконували місцеві чиновники). Це сприяло тому, що весь народ відчував себе єдиним цілим, але обмежувало розвиток особистості.
У
