із сеньйором (або сеньйорою) бути присутнім на урочистих вечерях та балах. Але не думайте, що життя пажів було легким – вони мусили прислужувати всім, хто був вищим за них. Потрібно принести теплий плащ для дами, що змерзла під час прогулянки, – це справа пажа. Треба запросити гостей на обід – це входить до обов’язків пажа. Вони повинні були подбати й про розваги для прекрасних дам, якщо лицарі зі своїми зброєносцями були чимось зайняті. Виконуючи безліч дрібних доручень і спостерігаючи за лицарями, пажі навчалися правилам поводження, засвоювали, до кого і як треба звертатися. Водночас пажі вчилися грати на музичних інструментах, часто – складати вірші та пісні, танцювати, грати в шахи. А ось читати та писати вміли далеко не всі.
За час свого навчання майбутній лицар повинен був оволодіти так званими сімома чеснотами, до яких входили: верхова їзда, фехтування, володіння списом, плавання, полювання, гра в шахи, складання й виконання віршів або пісень на честь дами серця.
В 14-літньому віці паж ставав зброєносцем свого сеньйора. Він супроводжував свого пана в походах та на турнірах, допомагав йому в битві, прислужував у замку. Зброєносці більшість часу і уваги приділяли воїнському мистецтву. Вони влаштовували між собою поєдинки, відточуючи навички фехтування. Так минало ще сім років. А у 21 рік зброєносець проходив церемонію посвяти в лицарі (іноді це ставалося раніше – якщо він виявив виняткову хоробрість на полі бою або за інших незвичайних обставин).
Пізніше, в XVI–XVIII століттях, у багатьох європейських країнах дворяни відправляли своїх дітей до лицарських академій, які готували до військової або придворної служби. Найславетніші академії були в Кольберзі, Люнебурзі, Бранденбурзі, Варшаві. Юнаки вивчали кілька мов (латинську, французьку, італійську, іспанську), математику, фізику, генеалогію, придворний етикет, право та історію. Не забували й про фізичне виховання: серед обов’язкових предметів було фехтування, верхова їзда, танці.
Аудиторія середньовічного університету
Церемонія була дуже пишною: майбутній лицар, вдягнений у плаття певного кольору, повинен був провести ніч у каплиці, не стуляючи очей. Після цього він присвячував свій меч Богові і приймав причастя. Далі відбувалося ритуальне обмивання. Потім зброєносець схиляв перед сеньйором коліно, і той наносив йому символічний удар у шию чи по щоці. Після цього лицарю надягали шпори і переперізували його мечем. Він знову ставав перед сеньйором на коліно і діставав ще один символічний удар мечем. Цей удар часто супроводжувався словами: «Прийми цей, і більше жодного!». У різні часи та у різних країнах церемонія посвяти в лицарі була неоднакова. Іноді сеньйор просто торкався плеча лицаря, що стояв на колінах, мечем і казав чітко встановлену формулу прийняття в лицарі.
Іноді формальне слідування цим взірцям створювало абсурдні ситуації. Наприклад, один із лицарів, який хотів продемонструвати свою байдужість до багатства, наказав засіяти
