не говорити; долу очі опускати, а душу – вгору підносити; уникати повчати легковажних; владу ж – ні за що мати, як і од усіх честь». Автор дає уривки з Псалтиря, намагаючись налаштувати читачів на вдумливе читання, адже в Біблії – священній книзі християн – таких моментів чимало. Наприклад, Псалом ХХХVІ: «Не наслідуйте лиходіїв, не заздріть тим, хто творить беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею».
«Повчання» дуже цікаве тим, що це перший оригінальний твір такого жанру на Русі. Безперечно, що жанр батьківських повчань був поширений у Середньовіччі і Володимир міг, взявши їх за основу, написати щось подібне. Зокрема, популярними були «Повчання Соломона синові» з «Притч Соломонових», «Заповіді дванадцяти патріархів». З Візантії прийшли два повчання синам, уміщені в «Ізборнику Святослава» 1076 року – Ксенофонта і Теодора. У VIII столітті були створені англосаксонські «Батьківські повчання».
Володимир Мономах. Худ. Г. Якутович
Спираючись на свій величезний досвід, Мономах дає дітям поради щодо того, яким повинен бути справжній правитель і справжній християнин:
• «Убогих не збувайте, але… по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину»;
• «Якщо хто буде годен навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської»;
• «Річ мовлячи, не кляніться Богом, не хрестіться, але давши клятву, потрібно її дотримуватися – інакше можна погубити душу»;
• «Паче всього – гордості не майте в серці і в умі».
Володимир далі описує обов’язки князя: не покладатися на підданих, а все перевіряти самому. У поході князь повинен забути про сон, їжу і воду. Не можна дозволяти війську грабувати мирне населення. Князь – керівник держави – має вшановувати гостя, незважаючи на його статус.
Бояри
Володимир Мономах підкреслює, що слід постійно працювати над собою: «Коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь». Тут Володимир посилається на приклад із життя, розповідаючи, що його батько – князь Всеволод, сидячи вдома, вивчив п’ять мов. Головне ж зло для людини – лінощі, бо «що людина вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться».
Від часів Київської Русі десь до XVIII століття правила етикету змінювалися дуже слабо. Ідеалом вважалася скромна поведінка, повільні, величаві рухи. В сім’ї перевага надавалася старшим, її головою був чоловік, батько або дід. До батьків ставилися з повагою, зверталися до них на «ви». До речі, цей гарний звичай досі зберігся в Західній Україні.
Одним зі способів підкреслити повагу до людини було звертання до неї по батькові – величання. У багатьох билинах можна зустріти питання «Як тебе звати-величати?». Відповідаючи на нього, герої обов’язково називали не тільки своє ім’я, але й по батькові, а іноді – і місце, де народилися.
Гість вважався Божим посланником. Господар,
