й урочистими були церемонії коронації, весілля, похорон та свято, яке влаштовували на честь народження принца чи принцеси.
Трапеза. Середньовічна мініатюра
У 1716 р. в Гамбурзі була видана книга Менантеса, присвячена етикету. Її назва заслуговує на те, щоб привести її повністю: «Книга про ввічливе поводження й достойне обходження як з високими й поважними персонами, так і з дамами, а також про те, яким чином дама повинна дотримуватись ввічливості стосовно до нас». Це був справжній підручник етикету, яким користувалися всі, хто хотів навчитися пристойних манер.
Але й повсякденність супроводжувалася численними ритуалами. Члени родини монарха і придворні повинні були у певну годину вставати, точно вказувалося, хто мав бути присутнім при вдяганні монарха, подавати предмети його туалету, супроводжувати його під час прогулянки. Правом не знімати капелюха перед монархом або сидіти в його присутності пишалися не менше, ніж військовими нагородами або багатством.
Сцена з трагедії «Граф Эссекс». Худ. Никола Ланкре
Вимоги до придворних були зовсім не такими, як до лицарів. Королю були потрібні не стільки воїни, скільки політики. Лицарський кодекс був надто незручний для нового часу. І хоча у творі графа Кастильйоне «Придворний» і йдеться про те, що придворні повинні уникати пліток, лихослів’я й неправди, у реальному житті все було зовсім не так. Значно більше уваги приділялося манерам, які повинні були справляти природне враження, іноземним мовам, умінню грати в карти, танцям, грі на музичних інструментах. Придворні пильно стежили за модою, вони повинні були носити одяг найсучаснішого крою, надавати перевагу тим видам спорту, якими захоплювався монарх, добре знати його сильні та слабкі сторони. З королем придворні повинні були триматися як вірні слуги, але з тими, хто стояв нижче, ввічливість була зовсім не обов’язковою. Витончений придворний, який лише п’ятнадцять хвилин тому кинув свій плащ на землю, щоб королева не забруднила черевички, міг вдарити батогом просту жінку, яка не дуже швидко зійшла з дороги перед його конем.
До військових подвигів мала схильність дуже невелика частина придворних. Інші ж посилалися на рекомендації того ж Кастильйоне: уникати непотрібного ризику, якщо ти не в полі зору командира.
Великого значення в ці часи набуло право першості. Займання (навіть ненавмисне) чужого місця за столом чи вхід до кімнати раніше, ніж вища за рангом персона, вважали злочином, за який могли скарати на смерть. Монархам та їхнім радникам іноді доводилося вирішувати непросте завдання стосовно розміщення за столом іноземних послів: той, кого посадили на менш почесне місце, міг вирішити, що інтересами його держави нехтують. Навіть такий дріб’язок, як порядок слідування карет під час переїзду з одного замку до іншого, міг стати причиною міжнародного скандалу.
Точність – ввічливість
