Herzog. У давніх германців герцогами називали військових вождів племен. У часи Середньовіччя величали великих феодалів, а пізніше це слово стало означати приналежність до вищих дворянських титулів.
Чи пам’ятаєте ви казку про кота в чоботях? Його господар, назвавшись маркізом Карабасом, виявляється, зазіхнув на неабиякий титул. Маркізами (у Німеччині – маркграфами) називали дворян, які посідали становище між герцогом і графом. З X століття маркізатом називали у Франції велике володіння, а пізніше, в XVII–XVIn століттях, цей титул найчастіше надавався так званим «новим дворянам».
Людовік XIV приймає посла Папи Римського. Старовинний гобелен
Графський титул у більшості країн вважається нижчим за герцога та маркіза, але вищим за віконта й барона. У ранньому Середньовіччі в Західній Європі графами називали посадових осіб, які представляли інтереси короля в окрузі (графстві). Спочатку графи виконували поліцейські функції і призначалися королем. З часом титул графа став спадкоємним.
Граф-герцог де Оліварес
Барони в давнину були безпосередніми васалами короля. В Англії в XI–XIII століттях баронами називали всіх землевласників, у Франції – тільки тих, у кого були значні розміри льону (землеволодіння). У більшості країн титул барона міститься десь між графом і віконтом.
Шевальє (від франц. chevaUer – лицар, кавалер) – це дворянський титул у феодальній Франції. У середньовічній Іспанії йому відповідав титул «кабальєро», який пізніше змінився іншим – «ідальго». Основним обов’язком кабальєро було несення військової служби, для чого він повинен був за першим покликом свого сеньйора озброїтись і прибути до нього. Власники цього статусу мали певні пільги: вони звільнялися від багатьох податків, їх не можна було стратити через повішення, спалення чи четвертування (ці страти вважалися ганебними). Статус передавався у спадщину, але тільки по чоловічій лінії.
Титулованих осіб, за тогочасним етикетом, треба було вітати за певними правилами. Графа слід було називати «ваше сіятельство», короля – «ваша величність», князя – «ваша світлість». Якщо до когось зверталися не так, як належало відповідно до його статусу, це сприймалося як образа. Але могло бути й навпаки. Прикладом цього може стати сцена з комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві». Коли підмайстри принесли Журдену новий одяг, вони, очікуючи плати за роботу, починають підлещуватись до нього:
Підмайстер. Ваша милість! Пожалуйте скільки-небудь підмайстрам, щоб вони випили за ваше здоров’я.
Журден. Як ти мене назвав?
Підмайстер. Ваша милість.
Журден. Ваша милість! Ось що значить вдягтися попанськи! А будете ходити у міщанському одязі – ніхто вам не скаже «ваша милість». (Дає гроші.) Ось тобі за «вашу милість»!
Підмайстер. Дуже вдячні, ваше сіятельство.
Журден:
