дами були Суди Любові та Краси. Вони складалися з дам, що супроводжували лицарів на турніри, і мали майже таку ж владу, як Хазяїн Турніру. Перед початком турніру лицарі виставляли в ряд свої щити (щоб викликати суперника на бій, лицар торкався його щита вістрям списа або його древком). Дами проходили вздовж цих щитів, і якщо хтось із лицарів скоїв неблагородний вчинок, про який було відомо одній із них, вона торкалася його щита рукою. Цього було досить, щоб позбавити лицаря участі в турнірі. При цьому дама не повинна була якось пояснювати свою поведінку. Крім того, Суд обирав з-поміж числа лицарів Лицаря Честі. На його меч пов’язували вуаль, і в цьому турнірі він не мав права брати участь у поєдинках. Лицар Честі уважно стежив за тим, що відбувалося на ристалищі, і виконував накази Суду Любові і Краси. Якщо один із суперників поводився хоробро й благородно, але його фехтувальне мистецтво виявлялося нижчим, ніж у противника, Суд міг визнати, що він не зазнав поразки. Коли хтось із лицарів поводився негідно, Суд міг позбавити його права участі в турнірі, навіть не дозволивши йому закінчити бій.
Обітниця прекрасній дамі. Мініатюра VIII ст.
Декілька слів про манери
У XV столітті більшість європейських країн була далека від того, щоб вдосконалювати правила поведінки. Англію в цей час розривала війна Червоної та Білої троянд, тому англійські дворяни часто їли з простих дерев’яних тарілок, спали на соломі і майже не мали часу на витончені бесіди. В Німеччині також було неспокійно: тут йшла жорстока й непримиренна війна гуситів. За свідченнями сучасників, у дворянства чи не єдиною розвагою була пиятика, а всі конфлікти вони вирішували навкулачки. Навіть Франція, яку нині вважаємо витонченою та аристократичною, аж ніяк не відповідала цьому образу. Граф Балтазар Кастильйоне писав про порядки, що були властиві для Франції середини XV століття: «Французи не знають іншої заслуги, окрім військової, а все інше для них ніщо; дружин не тільки не поважають, а й навіть гребують ними і вважають усіх учених найнікчемнішими людьми; на їхню думку, назвати когось клерком, грамотієм – означає завдати величезної образи».
Пісня міністреля
Єдиною країною, яка не поринула в море грубості та поганих манер, у ті часи була Італія. Саме там, поряд з образотворчим мистецтвом, музикою та літературою, почали формуватися принципи світської поведінки, запозичені потім іншими країнами. Етикет при дворі Медичі був зразковим. Протягом наступних століть «столиця етикету» кілька разів змінювала місце розташування. Спочатку «законодавцями» етикету були іспанський та бургундський двори, потім головна роль у сфері придворної поведінки відійшла до Франції. Французький придворний етикет виник за часів Генріха III Валуа і досяг свого розквіту у XVIII столітті.
В XVI–XVIII століттях правила гарного тону наказували не брати м’ясо п’ятірнею, а ще гірше – двома руками, а пропонували робити це лише трьома пальцями; пальці не витирати об одяг, а ополіскувати
